Але навіть коли Елена була на піку гніву, він однаково не хотів би розлучитися з нею, хоча й часто із жалем пригадував Агнесу. Вони були разом упродовж більшої частини його дорослого життя, і тепер Том постійно відчував, що йому чогось бракує. Поки Агнеса була жива, він ніколи не думав, як йому пощастило з нею та не відчував до неї вдячності. Але коли її не стало, Том почав сумувати за нею та шкодував, що сприймав дружину як даність.
Часом, у спокійні моменти, коли робітники виконували його розпорядження, а він брався за якусь складну роботу — наприклад, відновлював стіну в клуатрі або колону в крипті, — Том подумки розмовляв з Агнесою. Здебільшого він розповідав їй про Джонатана, їхнього малюка. Том мало не щодня дивився, як його годують на кухні, або несуть у клуатр, або вкладають у ліжко в дорміторії. Він здавався здоровим і щасливим, і ніхто, крім Елени, не знав і навіть не підозрював, що Том ним цікавиться. Муляр також розповідав Агнесі про Альфреда та пріора Філіпа й навіть про Елену, пояснюючи свої почуття до них (окрім того, що стосувалося Елени) — так, як зробив би, якби вона була жива. Він ділився з нею планами на майбутнє: як сподівається, що зможе працювати в монастирі упродовж довгих років, як мріє самостійно спроектувати та збудувати новий собор. Він уявляв собі її відповіді й запитання. Вона висловлювала радість, підтримку, захват, підозру або несхвалення. Часом він думав, що вона має слушність, а часом не погоджувався з нею. Якби Том розповів комусь про ці розмови, йому сказали б, що він спілкується з духом і ченці позбігалися б із святою водою звершувати екзорцизм. Але він розумів: у тому, що відбувається, немає нічого надприродного. Він просто дуже добре знав Агнесу й міг уявити, що вона відчула б і що сказала б у будь-якій ситуації.
Згадки про неї приходили зненацька. Коли чистив столовим ножем грушу для Марти, Том згадав, як Агнеса кепкувала з нього через те, що він старався зняти шкірку однією суцільною смужкою. Коли збирався написати щось, виринали спогади, як вона навчала його всього, що дізналася від батька-священника: показувала йому, як точити перо, як писати cementarius — латинське слово, що означає «муляр». Коли вмивався неділею та втирав мило собі в бороду, пригадував слова ще юної Агнеси, що ретельне миття бороди — найкращий засіб від вошей і чиряків. Не минало дня, щоб якийсь дрібний випадок не викликав живі спогади про неї.
Том знав, що йому дуже пощастило з Еленою, і її він точно не вважав за даність. Вона була надзвичайна: в ній було щось шалене, і саме цей шал робив її такою привабливою. Том був вдячний їй за те, що вона втамувала його смуток уранці після смерті Агнеси. Але часом він думав, що було б краще зустріти її через декілька днів, а не годин після того, як поховав свою дружину, — щоб мати достатньо часу оплакати Агнесу на самоті. Він не став би носити жалобу — то була розкіш для лордів і монахів, а не для простих людей, — але мав би час призвичаїтися до відсутності Агнеси, перш ніж звикати до життя з Еленою. Це не спадало йому на думку впродовж перших днів, коли голод і сексуальне збудження від Елени породили в ньому якесь істеричне піднесення, ніби перед кінцем світу. Але після того, як Том знайшов роботу й відчув упевненість у майбутньому, його почали мучити докори сумління. Часом йому здавалося, що його думки про Агнесу спричинені не лише тугою за нею, а й прощанням із власною молодістю. Він уже ніколи не буде таким наївним, агресивним, зголоднілим і сильним, яким був, коли покохав Агнесу.
Том доїв хліб, першим вийшов із трапезної та подався до клуатру. Він був задоволений результатами своєї роботи: складно уявити, що три тижні тому чотирикутне подвір’я було поховане під купою уламків. Про катастрофу нагадувало лише кілька надтріснутих плит на доріжках, яким ще не знайшли заміни.
Але клуатр усе ще був під щільним шаром пилу. Його треба буде підмести й полити водою. Том пішов через зруйнований собор. У північному трансепті натрапив на обвуглену балку з якимсь написом на ній. Том прочитав по складах: «Альфред — свиня». От що розізлило сина. Чимало балок не згоріло вщент і лежало тепер навколо. Том вирішив, що треба наказати робітникам зібрати їх і порубати на дрова. «Навести красу, — так казала Агнеса, коли мав приїхати хтось важливий. — Нехай радіють, що Том усім тут керує». «Так, кохана», — подумав Том, усміхнувся сам собі й заходився працювати.