— З Будівником.
— Він її чоловік, дурню!
— Це не так, — тріумфально вимовив Ремігій. — Вони не одружені, і знають одне одного тільки місяць.
Це збентежило Філіпа. Такого він не міг запідозрити. Ремігій заскочив його зненацька.
Якщо Ремігій казав правду, то формально жінка таки була перелюбницею. Але на такий блуд зазвичай не звертали уваги, тому що чимало подружжів не дбали про те, щоб звернутися до священника з проханням благословити їхній союз, поки не проживуть разом упродовж тривалого часу — найчастіше до народження першої дитини. А в бідних або віддалених краях королівства чоловік і дружина жили невінчаними упродовж десятиліть, ростили дітей і приголомшували священників проханням освятити їхній шлюб, коли самі вже мали онуків. Однак парох десь на краю християнського світу міг поблажливо ставитися до недбалості злиденних селян, а от коли важливий робітник пріорату дозволяв собі те саме в монастирських стінах — то вже було зовсім інше.
— Чому ти думаєш, що вони не одружені? — скептично спитав Філіп, хоч і відчував, що Ремігій, напевне, пересвідчився в цьому, перш ніж звертатися до Валер’яна.
— Я зробив зауваження його синам, коли ті билися, і вони зізналися, що не брати. Тоді я з’ясував усю правду.
Філіп почувався розчарованим у Томі. Перелюб був доволі поширеним гріхом, але викликав особливу огиду в монахів, які зреклися всіх статевих стосунків. Як Том міг так вчинити? Він мав би знати, як огидно Філіпові буде про це дізнатися. Пріор злився на Тома ще більше, ніж на Ремігія. Але й Ремігій вчинив підло. Філіп спитав його:
— Чому ти не розповів про це мені, своєму пріорові?
— Я дізнався про це лише сьогодні вранці.
Філіп відкинувся назад. Він почувався переможеним. Ремігій таки підловив його й пошив у дурні. Пріор подивився на Валер’яна. Скарга була адресована йому, і тепер він мав оголосити свій вирок.
Валер’ян недовго розмірковував.
— Тут усе ясно, — сказав він. — Жінка має сповідатися й публічно покаятися у своїх гріхах. Вона мусить піти з пріорату й жити в цнотливості, окремо від майстра, упродовж року. Потім вони можуть одружитися.
Рік у розлуці — то суворе покарання. Але Філіп вважав, що ця жінка заслужила на нього — тому що осквернила монастир. Однак його тривожило, як вона прийме звістку.
— Вона може не підкоритися, — сказав він.
Валер’ян знизав плечима.
— Тоді вона горітиме в пеклі.
— Боюся, якщо вона піде з Кінгзбриджу, Том може піти за нею.
— Він не останній будівник на світі.
— Звісно.
Філіпові було прикро втрачати Тома. Але з виразу Валер’янового обличчя було видно, що його цілком влаштує, якщо майстер з родиною назавжди підуть із Кінгзбриджу, і Філіп знову замислився про те, чому ця жінка так важить йому.
Валер’ян сказав:
— А тепер ідіть і дайте мені поговорити з вашим пріором.
— Хвилинку, — різко промовив Філіп.
Врешті-решт, то був його будинок і його монахи. Накази мав віддавати він, а не Валер’ян.
— Я сам поговорю з Будівником про це. А ви нікому про це не розповідайте, чули? Якщо не послухаєтеся, будете суворо покарані. Зрозуміло, Ремігію?
— Так, — відповів той.
Філіп запитливо подивився на Ремігія і нічого не сказав. Запала напружена тиша.
— Так, отче, — нарешті вичавив із себе Ремігій.
— Ну гаразд, тепер ідіть.
Ремігій, Ендрю, Мілій, Катберт і Дін Болдвін пішли надвір. Валер’ян підлив собі гарячого вина та простягнув ноги до вогню.
— Від жінок самі біди, — сказав він. — Коли на стайні з’являється кобила з тічкою, жеребці починають кусати стайничих і брикатися, вони немов дичавіють. Навіть мерини поводяться зле. Ченці наче ті мерини: хай вони й позбавлені фізичної близькості, але все одно чують піхву.
Його слова збентежили Філіпа. Навряд чи була якась потреба так відверто обговорювати ці теми. Він спустив погляд на свої руки.
— То як щодо відбудови собору? — спитав він.
— Ти, напевне, чув, що та справа, з якою ти приходив до мене, — граф Варфоломій і змова проти короля Стефана, — закінчилася сприятливо для нас.
— Так.
Здавалося, після того як Філіп, тремтячи зі страху, приходив у єпископський палац розповісти про заколот проти короля, якого обрала церква, минула ціла вічність.
— Я чув, що Персі Гамлейський напав на графський замок і взяв Варфоломія в полон.
— Саме так — Варфоломій зараз у вінчестерських підземеллях чекає на свій вирок, — із задоволенням сказав Валер’ян.
— А граф Роберт Глостерський? Він іще більш впливовий змовник.