Вона зістрибнула зі столу під гучні оплески та вибігла у двері.
Усі заговорили одночасно. Ніхто з них ніколи не бачив такого. Том був переляканий і збентежений: він знав, що це матиме страшні наслідки. І все ж таки не міг не думати захоплено: «Яка жінка!»
За мить Джек підвівся й пішов за матір’ю з усмішкою на набряклому обличчі.
Том подивився на Альфреда з Мартою. Альфред був приголомшений, але Марта хихотіла.
— Ходімо звідси, — сказав їм Том, і вони пішли з трапезної.
Елени ніде не було видно. Вони пішли в гостьовий будинок і застали її там. Вона сиділа на стільці й чекала на Тома. На ній була її накидка, а в руках жінка тримала велику шкіряну сумку. Вона була спокійна та зібрана. Коли Том побачив сумку, серце в нього впало, але він удав, що не помітив її.
— Нам тепер влаштують справжнє пекло, — сказав він.
— Я не вірю в пекло, — відповіла вона.
— Я сподіваюся, тобі дозволять сповідатись і покаятися.
— Я не буду сповідатися.
Він втратив контроль над собою.
— Елено, тільки не йди!
Їй стало сумно.
— Послухай, Томе. До того як зустріти тебе, я мала що їсти й де жити. Моє життя було безпечним, спокійним і самодостатнім: мені ніхто не був потрібен. Коли я почала жити з тобою, я вперше опинилася на межі голоду. Зараз у тебе є робота, але це ненадійно: пріорат не має грошей на новий собор, і наступної зими ти знов можеш залишитися ні з чим.
— Філіп якось знайде гроші, — мовив Том. — Я в цьому певен.
— Ти не можеш бути певним, — відповіла вона.
— То ти не віриш, — гірко сказав Том і мимоволі додав, — ти точно як Агнеса, ти теж не віриш у мій собор.
— Томе, якби ж ішлося тільки про мене, — сумно зауважила Елена. — Подивись на мого сина.
Том подивився на Джека. Його обличчя було багряним від забою, вухо набрякло та стало вдвічі більше за друге, в ніздрях загусла кров, а один із зубів надколовся.
Елена повела далі:
— Я боялася, що в лісі він виросте твариною. Але така ціна за життя серед інших людей зависока. Я повертаюсь у ліс.
— Не кажи так, — з відчаєм мовив Том. — Ми можемо все обговорити. Не приймай поспішних рішень…
— Воно не поспішне, зовсім не поспішне, — із жалем сказала Елена. — Мені так сумно, що немає вже сил злитися. Я справді хотіла бути твоєю дружиною. Але не за всяку ціну.
«Якби Альфред не погнався за Джеком, нічого не сталося б», — подумав Том. Але ж то була просто дитяча сварка? Чи Елена мала рацію, коли казала, що Том заплющує очі на витівки Альфреда? Тепер він подумав, що помилявся. Напевне, він мусив бути суворішим з Альфредом. Бійки хлопців — то природно, але Джек із Мартою значно менші за Альфреда. Схоже, його син справді задирака.
Але тепер уже було запізно.
— Залишайся в селищі, — відчайдушно заблагав Том. — Зачекай, подивимося, що буде далі.
— Навряд чи ченці мені дозволять.
Він зрозумів, що Елена й тут має слушність. Пріорат володів селищем, і всі мешканці сплачували монахам ренту — зазвичай своєю працею, — а монахи могли заборонити їм давати притулок тим, хто їм не до вподоби. Якби вони відмовили Елені, не було б нічого дивного: вона в прямому сенсі підмочила свою і без того сумнівну, на їхню думку, репутацію.
— Тоді і я піду з тобою, — сказав він. — Монастир уже винен мені сімдесят два пенні. Підемо шукати щастя. Ми вижили тоді…
— А що буде з твоїми дітьми? — лагідно спитала вона.
Том пригадав, як Марта плакала від голоду. Він не міг змушувати її знову пройти через такі випробування. Крім того, його син, Джонатан, жив тут, з монахами. «Я не хочу знову покидати його — я зненавидів себе, коли зробив це вперше», — подумав Том.
Але сама думка про те, що він втратить Елену, була нестерпною.
— Не край себе, — сказала вона. — Я не піду блукати з тобою дорогами. Виходу немає — нам далі буде тільки гірше, в усьому. Я повертаюсь у ліс, а ти не підеш зі мною.
Він подивився на Елену. Йому хотілося б вірити, що вона не навсправжки, але вираз її обличчя не залишав сумнівів. На думку не спадало жодного доводу, що міг би зупинити її. Він розтулив рота, щоб сказати щось, але не зміг дібрати слів. Том почувався безпорадним. Вона важко дихала, її груди здіймалися й опадали. Йому кортіло торкнутися її, але він відчував, що вона цього не хоче. Том подумав, що, можливо, ніколи вже не обійме її. Упродовж багатьох тижнів вони були близькі, а її тіло стало йому таким самим знайомим, як його власне. Але раптом це було заборонено, а вона стала немов незнайомка.