Над кожною аркою в аркаді він запланував три менші арки, що утворювали галерею-трибуну. Вони не пропускали світла, бо за ними був односхилий дах бічної нави.
Над галерею Том накреслив клеристорій — ряд вікон, які освітлювали верхню половину нави.
За часів, коли будували старий Кінгзбриджський собор, міцність стін забезпечувалася шляхом їхньої товщини. У цій товщі боязко прорубали маленькі вікна, що майже не пропускали світла. Сучасні майстри дійшли висновку, що будівля буде достатньо міцною, якщо стіни зробити прямими та стійкими.
Том спроектував три рівні стіни нави — аркаду, галерею та клеристорій — у суворій пропорції 3:1:2. Аркада була заввишки в половину стіни, а галерея — в одну третину другої половини. Пропорції в соборі були найголовнішим: вони надавали підсвідомого відчуття гармонійності всій будівлі. Оглядаючи готовий ескіз, Том знайшов його досконалим і граційним. Але що скаже Філіп? Том бачив ряди колон, що тягнулися по всій довжині собору, їхнє оздоблення та різьблення в променях надвечірнього сонця… Але чи зможе Філіп уявити те саме?
Том узявся до третього ескізу. То був план собору. Він уявляв, що аркада складатиметься з дванадцяти арок. Таким чином, собор буде розділений на дванадцять секцій — прогонів. Центральна нава матиме довжину в шість прогонів, а вівтарна частина — в чотири. Між ними, на рівні сьомого й восьмого прогонів, буде середохрестя з трансептами по обидва боки й вежею над ними.
Усі собори й майже всі церкви будували у формі хреста. Хрест, безумовно, був найважливішим символом християнства, але існували і практичні причини: завдяки трансептам у соборі з’являлося більше місця для каплиць і чернечих приміщень, як-от ризниця й кімната для молитовних зборів.
Закінчивши простий план собору, Том повернувся до головного ескізу, що зображав інтер’єр, якби на нього дивилися із західного краю. Він додав вежу, що височіла над навою та позаду неї.
Вежа могла бути в півтори нави заввишки або вдвічі вища. Нижчий варіант надавав би будівлі привабливого, гармонійного вигляду: бічні нави, центральна нава й вежа підіймалися б рівномірно в пропорції 1:2:3. Натомість вища вежа робила собор ефектнішим, адже центральна нава за такого варіанту була удвічі вища за бічні, а вежа — удвічі вища за неї, тож пропорція становила 1:2:4. Том обрав більш ефектний вигляд: це буде єдиний собор, який він збудує, і Будівник хотів, щоб той здійнявся аж до небес. Том сподівався, що Філіп розділить його прагнення.
Якщо Філіп погодиться з Томовим ескізом, Будівникові доведеться намалювати його знову — набагато точніше й із додержанням усіх пропорцій. Тих ескізів буде ще дуже багато, сотні: цоколі, колони, капітелі, пояски, лиштви, башточки, сходи, гаргуйлі та інші незліченні деталі. Тільки на підготовку ескізів знадобляться роки. Але зараз перед ним лежала сама сутність будівлі, і вийшло незле: просто, недорого, елегантно та ідеально сумірно.
Томові кортіло показати комусь ескіз.
Він думав дочекатися слушної миті, щоб віднести його пріорові, але тепер, коли ескіз був готовий, Будівник хотів, щоб Філіп подивився на нього негайно.
Чи не подумає Філіп, що це нахабство? Пріор не просив його малювати ескіз. Може, він збирався залучити іншого майстра, про якого вже чув або чиї роботи бачив і оцінив? Він міг висміяти Томові поривання.
З іншого боку, якщо нічого не показувати, Філіп може подумати, ніби він не здатний щось створити, і найме когось іншого, навіть не спитавши Тома. До такого ризику він не був готовий — хай краще його вважають нахабою.
Ще не стемніло. У клуатрі зараз тривало навчання. Філіп мав бути у своєму будинку й читати Біблію. Том вирішив піти й постукати в його двері.
Він обережно взяв ескіз і вийшов із будинку.
Коли він ішов повз руїни, майбутнє, пов’язане з будівництвом нового собору раптом злякало його: безліч каміння, безліч деревини, безліч робітників, безліч років. Йому доведеться керувати всім, стежити за безперервним постачанням матеріалів, їхньою якістю, наймати та звільняти робітників, невтомно перевіряти їхню роботу мірилом і виском, робити шаблони для ліпнини, вигадувати та будувати підіймальні механізми… Він раптом засумнівався, чи здатний на все це.
А потім Том подумав про те, яке це диво — створити щось із нічого й колись побачити, як там, де тепер лежать руїни, з’явиться новий собор, і сказати: «Це зробив я».
Його переслідувала ще одна думка, ніби ховаючись в запорошеному закутку, — бажання, в якому він не хотів зізнаватися сам собі. Агнеса перед смертю не посповідалася й була похована в неосвяченому місці. Було б добре повернутися туди зі священником, щоб той прочитав молитву, і, напевне, поставити невеликий надгробок. Але Том боявся, що, коли приверне увагу до її могили, випливе історія з покинутим немовлям. Покинути дитину вмирати дорівнювало вбивству. Минали тижні, і він дедалі сильніше хвилювався за Агнесину душу й те, де вона опинилася після смерті, — у гарному місці чи навпаки. Том боявся питати про це священників, бо не хотів розповідати всі подробиці. Але знаходив утіху в тому, що, коли він збудує собор, Господь виявить милість до нього, і, можливо, Томові вдасться попросити, щоб та милість була дарована Агнесі замість нього. Якби він міг присвятити свою роботу над собором Агнесі, думав Том, її душа опинилася б у безпеці та йому не треба було б уже хвилюватися за неї.