— Не рахуючи моїх дітей — так.
— Тоді спи спокійно, Томе Будівнику. Господь прийме це.
II
Філіп і гадки не мав, чому Валер’ян Біґо захотів зустрітися з ним на руїнах замку графа Варфоломія.
Йому довелось їхати в Ширинг, переночувати там і вранці вирушити до Ерлскаслу. І тепер, коли кінь ніс його до замку крізь ранковий туман, пріорові спало на думку, що це, напевне, просто питання зручності: Валер’ян їздив з місця на місце, і Ерлскасл був найближчим до Кінгзбриджу селищем у нього на шляху, а замок — гарним орієнтиром.
Філіп жадав би знати більше про Валер’янові плани. Він не бачився з новообраним єпископом після того, як той завітав оглянути руїни собору. Валер’ян не знав, скільки саме грошей потрібно Філіпові для будівництва, а Філіп не знав, що саме той проситиме в короля. Валер’ян не любив розповідати про свої наміри, і Філіп страшенно тривожився.
Він був радий дізнатися — зі слів Тома Будівника, — скільки грошей знадобиться для будівництва нового собору, хай якою приголомшливою виявилася сума. Пріор знову подумав про те, як йому пощастило з Томом. То була дуже різнобічна людина. Він майже не вмів читати й писати, але міг скласти ескіз собору, накреслити його, розрахувати кількість робітників і час, необхідний для будівництва, а також визначити, скільки все це буде коштувати. Том був спокійною, але помітною людиною: дуже високий, із обвітреним і зарослим бородою обличчям, проникливим поглядом і високим чолом. Філіп часом навіть страшився його й намагався приховати зніяковіння за дружнім ставленням. Але Том завжди був дуже прямим і серйозним; йому й невтямки було, що Філіп його побоюється. Розмова про Томову дружину була доволі зворушливою і виявила побожність, якої Філіп раніше не помічав у цьому чоловікові. Том був із тих людей, хто несе віру глибоко в серці. Часто вони виявлялися найкращими представниками людства.
У міру наближення до Ерлскаслу Філіп почувався дедалі незатишніше. Колись цей замок процвітав, захищав навколишні селища й давав багатьом роботу. Тепер він став руїною, а хати, розкидані навколо, були покинуті, немов порожні гнізда на голих гілках зимових дерев. І Філіп був до цього причетний. Він викрив змову, що готувалася тут, і стягнув гнів Господній в особі Персі Гамлейського на замок і його мешканців.
Пріор відзначив, що мури та ворота не надто постраждали під час бою. Найпевніше, нападники вдерлися всередину до того, як зачинили браму. Він проїхав дерев’яним мостом і опинився на нижньому подвір’ї. Тут ознаки битви були помітнішими: окрім кам’яної каплиці, жодної будівлі не вціліло — про них тепер нагадували тільки обвуглені уламки деревини, які стирчали із землі тут і там, і попіл, що його носив вітер уздовж замкового муру.
Єпископа ніде не було видно. Філіп проїхав подвір’ям, перетнув ще один міст і в’їхав на верхнє подвір’я. Там височів масивний кам’яний донжон з хиткою драбиною, що вела до входу на перший поверх. Філіп задивився на неприступне мурування з лиховісними бійницями. Хай би яким могутнім здавався донжон, він не зміг захистити графа Варфоломія.
Із тих вікон Філіп зміг би видивлятися єпископа через замковий мур. Він прив’язав коня до сходинки та підійнявся нагору.
Філіп штовхнув двері, і ті відчинилися. Він увійшов. У великій залі було темно й брудно, а солома на підлозі висохла, немов старі кістки. Пріор побачив давно захололе вогнище та ґвинтові сходи, що вели нагору. Підійшов до вікна. Від рясного пилу залоскотало в носі. З вікна він нічого не побачив, тому вирішив зійти вище.
Нагорі він опинився перед двома дверима. На його думку, менші вели у вбиральню, а більші — у графську спочивальню. Філіп увійшов у більші двері.
У кімнаті хтось був.
Філіп завмер на місці зі страху. Посередині кімнати, просто перед ним, сиділа дівчина неймовірної вроди. На мить йому здалося, що це примара, і його серце зайшлося. Її чарівливе обличчя облямовувала хмара темних кучерів. Він подивився в її великі темні очі та зрозумів, що вона налякана не менше за нього. Пріор видихнув і саме збирався зробити ще один крок уперед, коли хтось схопив його ззаду. Він відчув холодне лезо великого кинджала в себе біля горлянки та почув чоловічий голос.
— Хто ти, в біса, такий?
Дівчина наблизилася до нього.
— Назвися, інакше Метью тебе вб’є, — велично промовила вона.