Її зневажливий тон неймовірно дратував Філіпа, але він не міг подолати спокусу заперечити їй.
— Тут немає нічого таємного. Доходи від цих земель підуть на відбудову собору.
— Чому ти такий певний?
— Тому що так було задумано! — запротестував Філіп, але десь у його підсвідомості зародилися перші сумніви.
Презирливий тон Регани змінився на лукавий.
— Ці землі належатимуть пріорату, — спитала вона, — чи єпархії?
Філіп глянув на неї та відвів погляд: її обличчя було надто бридке. У своїх розрахунках він спирався на припущення, що землі належатимуть пріорату, а не єпархії, і будуть під його керівництвом, а не під керівництвом Валер’яна. Але тепер пріор пригадав, як єпископ Генріх просив короля віддати графство єпархії. Філіп тоді подумав, що той просто обмовився. Але Генріх так і не виправився — ані тоді, ані пізніше.
Пріор підозріло подивився на Регану. Вона не могла напевно знати, що Генріх сказав королеві. Отже, це її правдиве припущення? Чи вона просто плете інтригу? Наразі сварка між Філіпом і Валер’яном була їй надзвичайно вигідна. Філіп сказав:
— Валер’ян — єпископ, йому потрібен собор.
— Йому багато чого потрібно, — зауважила Регана. Тепер вона здавалася не такою злобною та більш людяною, але Філіп однаково не міг змусити себе довго дивитися на неї. — Для деяких єпископів собор був би першочерговою необхідністю. Але у Валер’яна є інші потреби. І поки тримає руку на гаманці, він даватиме тобі й твоїм робітникам стільки, скільки вважатиме за потрібне.
Філіп розумів, що вона не помиляється — принаймні в цьому. Якщо Валер’ян збиратиме ренту, він, безперечно, забиратиме якусь частку на власні потреби й сам визначатиме величину тієї частки. Ніщо не завадить йому за бажання забирати будь-які кошти на витрати, ніяк не пов’язані із собором. А Філіп тим часом упродовж місяців не знатиме, чи зможе розрахуватися з будівниками.
Безсумнівно, краще було б, якби землею володів пріорат. Але Філіп розумів, що Валер’ян противитиметься цьому, а єпископ Генріх його підтримає. Останньою надією Філіпа було звернення до короля. Але якщо король Стефан дізнається, що церковники не можуть дійти згоди, то тоді вже точно віддасть графство Персі Гамлейському.
Чого, власне, і прагнула Регана.
Філіп похитав головою.
— Якщо Валер’ян хоче обманути мене, то навіщо він взяв мене із собою? Міг би приїхати сам, щоб особисто звернутися до короля.
Вона кивнула.
— Так, міг би. А в короля могли б виникнути сумніви в щирості Валер’яна, коли б той сказав, ніби просить графство лише, щоб відбудувати собор. Ти ж угамував його підозри, коли підтримав Валер’янове прохання. — У її голосі знову з’явилися нотки презирства. — Ти такий жалюгідний у своїй брудній сутані, що король неодмінно мав би тебе пожаліти. На це Валер’ян і розраховував, коли взяв тебе із собою.
Філіп зі страхом подумав, що її слова можуть бути правдою, але не хотів визнавати це.
— Ви просто хочете, щоб графство віддали вашому чоловікові, — сказав він.
— Згоден пів дня їхати верхи, щоб побачити підтвердження моїх слів?
Останнє, чого прагнув Філіп, — це втрапити в якусь оборудку Регани Гамлейської. Але він мав переконатися, чи не безпідставні її звинувачення, тому неохоче відповів:
— Так, згоден.
— Завтра?
— Добре.
— Будь готовий на світанку.
Вільям Гамлейський, син Персі й Регани, — ось хто наступного ранку, коли монахи служили утреню, чекав Філіпа надворі. Вони виїхали з Вінчестеру через західну браму й одразу повернули на північ від Етелінг-стріт. Філіп зрозумів, що вони рушили в напрямку палацу єпископа Валер’яна — дорога туди тривала якраз пів дня. Але навіщо? Усе це викликало підозри, і він мав бути готовим до всього. Гамлеї могли спробувати використати його — питання лише, як саме. Можливо, Валер’ян мав якийсь документ, і Гамлеї хотіли, щоб Філіп побачив його або викрав — якусь угоду чи грамоту. Юний лорд Вільям міг сказати людям єпископа, що їх відправили по той документ, і йому повірили б, тому що Філіп був із ним. Вільям також міг задумати будь-яку іншу каверзу, тож Філіпові треба бути напоготові.
То був похмурий, сірий мрячний ранок. Перші кілька миль Вільям жваво скакав, а потім сповільнився, щоб дати коневі відпочити. Певний час вони їхали мовчки, аж потім хлопець сказав:
— То що, монаше, хочеш забрати в мене графство?
Його ворожий настрій заскочив Філіпа зненацька. Він нічим не заслужив такого ставлення, тому обурився й відповів: