Пріор почувався ображеним і приниженим. Картина була зрозуміла: єпископ Валер’ян жадав Ширингського графства з його каменярнями й лісами, щоб побудувати собі замок, а не собор. Філіп для нього був просто засобом досягнення своєї мети, а пожежа в Кінгзбриджському соборі — зручним приводом. Роль обох полягала в тому, щоб пробудити в короля побожність і змусити його віддати Валер’янові графство.
Філіп подивився на себе очима Валер’яна та Генріха: наївне, покірне, усміхнене й на все згодне ягня, яке ведуть на забій. Як вправно вони скористалися ним! Він довіряв їм і зважав на них, він зносив їхню зневагу зі щирою усмішкою, адже вірив, що вони йому допоможуть, тоді як вони водили його за ніс.
Його шокувала Валер’янова безпринципність. Філіп згадав сумний вираз його очей, коли він дивився на зруйнований собор. Тоді пріор подумав, що в глибині Валер’янової душі жевріє щира побожність. Мабуть, Валер’ян був переконаний, що в служінні церкві благочестиві наміри виправдовують нечисті. Філіп ніколи так не вважав. «Я ніколи не вчиню з Валер’яном того, що він вчинив зі мною», — подумав він.
Філіп зроду не вважав себе легковірним. Він замислився, в чому саме помилився. Йому на думку спало, що єпископ Генріх у шовковій мантії, розкіш Вінчестеру та його собору, купи срібла на монетному дворі, гори м’яса в різницях і очікування зустрічі з королем вселили в нього святобливий трепет. Він забув, що Господь бачить грішне серце і крізь шовки; що єдине багатство, якого слід прагнути, — то Царство Небесне і що навіть король має ставати на коліна в церкві. Коли йому здалося, що всі навколо набагато могутніші й вишуканіші за нього, Філіп забув про справжні чесноти, втратив здатність критично мислити й сліпо довірився своїм патронам. І в нагороду за це його зрадили.
Він ще раз оглянув мокре від дощу будівництво, розвернув коня та поїхав назад, глибоко ображений. Вільям не відставав.
— Що скажеш, монаше? — вискалив зуби Вільям.
Філіп промовчав.
Він згадав, як допоміг Валер’янові стати єпископом. Валер’ян сказав: «Ти хочеш, щоб я зробив тебе пріором Кінгзбриджським. Я хочу, щоб ти зробив мене єпископом». Звісно, він приховав те, що єпископ тоді вже був мертвий, тому Філіпова обіцянка не мала жодного значення, хоч і здавалося, що він мусить її дати, щоб гарантувати своє обрання пріором. Прикрість полягала в тому, що він мав би залишити вибір і пріора, і єпископа на волю Господню. Його рішення не було боговгодним, і покаранням за нього стало суперництво з єпископом Валер’яном.
Потім він згадав, як його зневажали, як ним нехтували та маніпулювали, як його зрадили, і страшенно розізлився. «Покірність — чеснота для монаха, але за стінами клуатру від неї самі неприємності», — із сумом подумав він. У світі, де в ціні влада й гроші, людина має бути підозрілою, вимогливою та наполегливою.
— Брехливі попи надурили тебе, чи не так? — сказав юний Гамлей.
Філіп натягнув віжки. Тремтячи від гніву, він вказав пальцем на Вільяма.
— Стули-но пельку, хлопче. Ти говориш про служителів Господніх. Ще одне слово — і горіти тобі в пеклі, присягаюся.
Вільям побілів зі страху.
Філіп вдарив коня п’ятами в боки. Вільямів глум нагадав йому, що мали на меті Гамлеї, коли вирішили показати Валер’янів замок. Вони хотіли спровокувати сварку між Філіпом і Валер’яном, внаслідок якої виникне суперечка, і графство відійде не пріорові чи єпископові, а Персі. Що ж, Філіп більше не дозволить маніпулювати собою. Відтепер маніпулювати буде він.
Але що він міг зробити? Якщо Філіп посвариться з Валер’яном, земля дістанеться Персі. Якщо Філіп нічого не зробить, земля дістанеться Валер’янові.
Чого прагнув король? Він хотів допомогти побудувати новий собор: то був би вчинок, гідний короля, який врятує його душу в потойбічному житті. Але він також мав відзначити вірність Персі. Хоч як дивно, ніщо не змушувало його задовольняти забаганки двох впливовіших мужів — єпископів. Філіпові здалося, що королівська дилема — як задовольнити і себе, і Персі Гамлейського — може бути розв’язана.
Отаким і має бути рішення.
Ця думка втішила його. Ніхто не чекав, що він може домовитися з Гамлеями, і саме тому це могло спрацювати. Єпископи точно не готові до цього. Він заскочить їх зненацька.
То буде втішна переміна.
Але як домовитися зі скупими Гамлеями? Персі були потрібні родючі Вілтширські землі, графський титул, влада й авторитет, що їх давало б лицарське військо під його командуванням. Філіпові також була потрібна земля, а от лицарі були йому ні до чого: його більше цікавили каменярня й ліс.