Выбрать главу

— Що, як ми переглянемо угоди та грамоти в колишній скарбниці графа Варфоломія та дізнаємося, що є якісь інші землі, які можуть спричинити суперечку між нами?

Те, що вона поринула в такі деталі, дало Філіпові надію, що вони приймуть його пропозицію. Він приховав свою радість і спокійно сказав:

— Нас розсудить посередник. Може, єпископ Генріх?

— Священник? — перепитала Регана в притаманній їй глузливій манері. — Хіба він буде безпристрасним? Ні. Може, шериф Вілтширський?

«Він буде не справедливішим за єпископа», — подумав Філіп, але йому не спадало на думку, хто міг би задовольнити обидві сторони, тому він сказав:

— Згода — за єдиної умови: якщо хтось із нас захоче оскаржити його рішення, ми матимемо право звернутися до короля.

Це мусило стати достатньою гарантією.

— Гаразд, — мовила Регана, подивилася на Персі й додала, — якщо мій чоловік не проти.

Персі сказав:

— Так, так.

Філіп розумів, що майже досягнув успіху. Він глибоко вдихнув і повів далі:

— Якщо ви згодні на мою пропозицію, то….

— Хвилинку, — перебила Регана. — Ми ще не погодилися.

— Але я дав вам усе, чого ви хотіли.

— Ми можемо забрати все графство, без поділу.

— Або не отримати нічого.

Регана вагалася.

— І як нам зробити це, навіть якщо ми погодимося?

Філіп уже обміркував усе. Він подивився на Персі.

— Чи є можливість зустрітися сьогодні з королем?

Персі стривожився, але сказав:

— Якщо я матиму поважну причину — то так.

— Треба переказати йому, що ми дійшли згоди. І попросити оголосити його рішення завтра вранці. І, крім того, запевнити його, що і ви, і я будемо ним задоволені.

— Що, як він спитає, чи згодні на це єпископи?

— Можна сказати, що не було часу повідомляти їм, і нагадати, що собор будуватиме пріор, а не єпископ. А ще натякнути, що, коли я буду задоволений, то і єпископам нема на що жалітись.

— А якщо в єпископів будуть заперечення?

— Які ж це? — спитав Філіп. — Вони ж просили віддати їм графство лише для того, щоб відбудувати собор. Валер’ян не зможе протестувати на підставі того, що він не матиме змоги витратити доходи з тих земель на щось інше.

Регана всміхнулася. Хитрість Філіпа імпонувала їй.

— Незлий задум, — зауважила вона.

— Є ще одна важлива умова, — додав Філіп і подивився їй в очі. — Король має оголосити, що моя частка буде передана пріорату. Якщо він цього не зробить сам, то я попрошу. Якщо він скаже, що передасть її комусь іншому — єпархії, ключареві, архієпископові чи комусь іще, — я відмовлюся від угоди. Майте на увазі, що я зроблю це без жодних вагань.

— Зрозуміло, — роздратовано відповіла Регана.

Її роздратування змусило Філіпа задуматися, чи не збиралася вона подати королеві дещо іншу версію їхньої угоди. Він був радий, що наголосив на цьому.

Філіп підвівся, щоб піти, але хотів остаточно переконатися, що угоду укладено.

— Отже, ми домовилися, — сказав він, немов перепитував. — Це урочиста угода.

Він подивився на подружжя.

Регана легенько кивнула, а Персі відповів:

— Ми домовилися.

Філіпове серце забилося швидше.

— Добре, — суворо сказав він. — Побачимося вранці в замку.

Він старався втримати емоції, поки йшов із кімнати, але коли опинився на темній вулиці й дещо розслабився, його обличчя осяяла широка тріумфальна усмішка.

* * *

Після вечері Філіп запав у переривчастий, тривожний сон. Він прокинувся опівночі, відвідав службу, а потім лежав із розплющеними очима на матраці й гадав, що принесе йому цей день.

Йому здавалося, що король Стефан мав би погодитися на їхню пропозицію. Це розв’язало б його дилему: він і задовольнив би лорда, і мав би собор. Утім, попри те що Філіп сказав леді Регані, він не думав, що Валер’ян покірно прийме таке рішення. Єпископ міг знайти привід, щоб його оскаржити. Він міг би — якщо швидко зорієнтується — зауважити, що така угода не забезпечить достатньо коштів, щоб побудувати величний і багато оздоблений собор, який відповідав би його потребам. Цього було б достатньо, щоб король погодився переглянути своє рішення.

Незадовго перед світанком Філіпові спало на думку, що існує ще одна загроза: Регана могла його ошукати й за його спиною домовитися з Валер’яном, запропонувавши ті самі умови: каміння й ліс, необхідні для його замку. Філіп стривожився й нервово перевернувся на другий бік. Він радо пішов би до короля сам, але той, мабуть, не прийме його, до того ж Валер’ян запідозрив би щось, якби дізнався. Ні, він уже нічого не міг вдіяти — залишалося тільки молитися.