Нарешті Генріх і Валер’ян з’явилися. Коли вони увійшли, Філіп повільно підвівся. Валер’ян здавався напруженим, а на обличчі Генріха блукав утомлений вираз. Для Генріха то була дрібна справа: він мусив підтримати іншого єпископа, але результат мало його хвилював. Для Валер’яна натомість вирішувалася доля його амбітного будівництва — а замок був лише одним з етапів на шляху Валер’яна до влади.
Філіп не знав, як поводитися з єпископами. Вони намагалися ошукати його, і йому кортіло відповісти, сказати їм, що він дізнався про їхню зраду. Але тоді вони можуть здогадатися про щось, а Філіп хотів, щоб вони нічого не підозрювали, доки король не затвердить угоду. Тому пріор приховав свої почуття і ввічливо всміхнувся. Але він дарма хвилювався: єпископи не звернули на нього жодної уваги.
Невдовзі вартові покликали їх. Генріх із Валер’яном пішли вперед, а Філіп — за ними. Гамлеї йшли позаду. Філіпове серце ладно було вискочити з грудей.
Король Стефан стояв перед вогнищем. Сьогодні він здавався жвавішим і діловитішим. Це було добре: він не стане терпіти єпископських докорів. Єпископ Генріх підійшов і став поруч із братом біля вогню, а решта вишикувалася посеред зали. Філіп відчув біль і усвідомив, що стиснув кулаки так сильно, що нігті вп’ялись у долоні. Він постарався розслабитися.
Король тихо казав щось єпископові Генріху — що саме, розчути було складно. Генріх насупився й відповів — так само нерозбірливо. Вони ще певний час розмовляли, аж поки Стефан жестом наказав Генріхові замовкнути. Король подивився на Філіпа.
Пріор нагадав собі, що минулого разу володар говорив із ним лагідно, жартував і казав, що любить, коли монахи вдягаються по-монашому.
Навряд чи сьогодні буде так само. Король прокашлявся й мовив:
— Мій вірний підданий Персі Гамлейський сьогодні набуває титулу графа Ширингського.
Філіп побачив, як Валер’ян зробив крок уперед, немов хотів щось заперечити, але єпископ Генріх зупинив його коротким заперечливим жестом.
Король продовжив:
— З володінь колишнього графа Персі отримає замок, усю землю, яку орендують лицарі, а також усі інші орні землі та низинні пасовища.
Філіп ледь стримував хвилювання. Схоже, король ухвалив їхню угоду! Він іще раз зиркнув на Валер’яна: на обличчі в того застигла гримаса розчарування.
Персі став на коліна перед королем і звів руки, немов у молитві. Король поклав свої руки на його.
— Персі, я нарікаю тебе графом Ширингським. Землі, що я зазначив, і дохід від них тепер належать тобі.
Персі промовив:
— Клянуся всім святим бути вашим вірним васалом і битися за вас із будь-ким.
Стефан відпустив руки Персі, і той підвівся.
Король обернувся до всіх інших.
— Решту фермерських земель колишнього графа я дарую… — Він зупинився, перевів погляд із Філіпа на Валер’яна й назад. — Дарую Кінгзбриджському пріорату для будівництва нового собору.
Філіп ледь стримав радісний вигук — він переміг! Він аж світився від задоволення рішенням короля. Пріор подивився на Валер’яна. Той був глибоко вражений і навіть не намагався вдати байдужість: роззявивши рот і вирячивши очі, він дивився на короля, не в змозі повірити в почуте. Він перевів погляд на Філіпа. Валер’ян розумів, що чомусь зазнав невдачі — і невдачі, вигідної для Філіпа, але не міг второпати, як це сталося.
Король Стефан сказав:
— Кінгзбриджський пріорат також матиме право без обмеження брати каміння з графської каменярні й деревину з його лісу для будівництва нового собору.
У Філіпа пересохло в горлі. Вони так не домовлялися! Каменярня й ліс повинні були належати пріоратові, а Персі мав лише одержати право там полювати. Тож Регана таки змінила умови угоди. Тепер Персі був власником усього, а пріорат лише мав право брати деревину й камінь. У Філіпа було лише кілька секунд на те, щоб подумати, чи відмовитися від такої угоди, чи ні. Король тим часом вів далі:
— У разі виникнення суперечок скарги розглядатиме шериф Ширингський, але сторони матимуть право звернутися до мене як до останньої інстанції.
Філіп подумав, що Регана вчинила зухвало, але яка різниця? Хай там як, він одержував майже все, що хотів. Тут король сказав:
— Мені здається, що ця домовленість уже затверджена обома сторонами.
Тепер часу вже не лишалось. Персі промовив:
— Так, мілорде королю.
Валер’ян розтулив рота, щоб заперечити, але Філіп його випередив.
— Так, мілорде королю, — сказав він.