Вільям відхилив удар лівою рукою, а правою щосили дав їй ляпаса — так, що аж рука заболіла. Алієна закричала. Бічним зором Вільям побачив, що Річард підвівся. Саме цього він і чекав. Він із силою відштовхнув Алієну, і та впала на підлогу з глухим звуком. Річард кинувся на кривдника, наче олень на мисливця. Вільям ухилився від його удару та штурхонув Річарда в живіт. Той зігнувся навпіл, і Вільям кілька разів ударив його в обличчя, цілячись в очі та ніс. Бити його було не так приємно, як Алієну, але все одно доволі втішно, і невдовзі Річардове обличчя заюшила кров.
Раптом Волтер скрикнув, немов хотів про щось попередити, і підхопився на ноги, дивлячись Вільямові через плече. Той обернувся й побачив Метью, що наближався до нього із занесеним для удару ножем. Вільям остовпів — він не чекав такої хоробрості від жінкуватого домоправителя. Волтер не встигав завадити йому, і Вільямові лишалося тільки здійняти обидві руки для захисту. На якусь шалену мить йому здалося, що його вб’ють саме в мить його тріумфу. Хтось сильніший смикнув би Вільяма за руку, але Метью мав тендітну статуру, ще й розм’якнув від кімнатного життя, тому ніж не влучив Вільямові в шию. Він зітхнув був із полегшенням, але Метью знову замахнувся. Вільям потягнувся по меч. Тут Волтер рвонув з-за столу з довгим гострим кинджалом у руці та вдарив ним домоправителя в спину.
Обличчя Метью спотворила жахлива гримаса. Вільям побачив, що Волтерів кинджал проштрикнув того наскрізь: жало розпороло його туніку й вилізло з грудей. Метью впустив ніж і похитнувся. Він ахкав, силкуючись вдихнути, але з горлянки виходило тільки клекотіння, а потім осів на підлогу. З рота в нього потекла кров, очі заплющилися, і він завалився на бік. Волтер висмикнув свій кинджал із нерухомого тіла. Кров приснула з відкритої рани, але за мить вщухнула.
Усі вони — Волтер, Вільям, Алієна та Річард — дивилися на тіло, що лежало на підлозі. Вільям немов сп’янів, опинившись віч-на-віч зі смертю. Він почувався так, наче йому підвладне все. Учепився в комір Алієниної туніки. Та була зроблена з м’якого й тонкого полотна — дуже дорогого. Вільям різко смикнув, і туніка розірвалася. Він потягнув сильніше й розідрав її навпіл. Шмат полотна залишився в його руці. Алієна кричала, намагаючись прикритися пошматованими рештками туніки, але та вже не сходилася на ній. У Вільяма пересохнуло в роті. Її раптова вразливість збуджувала. Це хвилювало ще більше, ніж підглядати, як вона миється, адже тепер дівчина знала, що він дивиться на неї, і соромилася. Її сором’язливість розпалювала Вільяма дедалі сильніше. Вона прикрила груди однією рукою, а другою — трикутник у себе між ніг. Вільям кинув шматок полотна, що тримав у руці, та схопив Алієну за волосся. Він потягнув її до себе, розвернув і зірвав з неї залишки туніки.
Вона мала ніжні білі плечі, вузький стан і на диво круті стегна. Вільям притиснув її до себе, торкаючись стегнами її сідниць, а потім нахилив голову та сильно, до крові, вкусив її ніжну шию — так, що Алієна знову закричала. Тут він побачив, що Річард підвівся.
— Тримай хлопця, — сказав він Волтерові. Той схопив Річарда обома руками.
Вільям однією рукою притиснув Алієну до себе, а другою обмацував її тіло. Він торкнувся її грудей, зважив їх на руці, стиснув і вщипнув маленькі пипки. Потім потягнувся рукою до її лона — до трикутника волосся, такого самого пишного й кучерявого, як і волосся в неї на голові, — і грубо запхав туди пальці. Вона заплакала. Його прутень став таким твердим, що, здавалося, проштрикне одяг.
Вільям відступив і кинув дівчину через ногу на спину. Вона впала й забилася так сильно, що почала хапати повітря ротом.
Вільям не хотів такого й не розумів, як все вийшло з-під контролю, але тепер ніщо не могло його зупинити.
Він підняв туніку й показав їй свого прутня. Вона перелякалася. «Схоже, вперше бачить твердий пуцюр, — подумав він. — Гляди, і справді незаймана. Так навіть краще».
— Приведи сюди хлопця, — наказав Вільям Волтерові. — Нехай дивиться.
Чомусь думка про те, щоб зробити це на очах у Річарда, здавалася йому неймовірно спокусливою.
Волтер підштовхнув Річарда вперед і змусив стати на коліна.
Вільям став навколішки й розсунув її ноги. Вона почала відбиватися. Він ліг на неї, силкуючись змусити її підкоритися, але дівчина пручалася, і він не міг увійти в неї. Це дратувало: вона могла все зіпсувати. Він обперся на лікоть і вдарив її кулаком в обличчя. Дівчина крикнула, її щока почервоніла, але щойно він спробував нею оволодіти, як вона знову запручалася.