Волтер міг би вгамувати її, але він тримав хлопця. Раптом Вільямові дещо спало на думку.
— Волтере, відріж малому вухо, — сказав він.
Алієна завмерла.
— Ні! — хрипко закричала вона. — Облиш його, припини його мучити!
— Тоді розсунь ноги, — сказав їй Вільям.
Вона дивилася на нього, її очі округлилися від страху та усвідомлення жахливого вибору, що він їй запропонував. Вільям смакував її страждання. Волтер зрозумів з півслова, витягнув кинджал і приставив його Річардові до правого вуха. Якусь мить він вагався, а потім майже лагідним рухом відрізав Річардові мочку вуха.
Річард закричав. З ранки пирснула кров. Шматок плоті впав на груди Алієні, що здіймалися від важкого дихання.
— Не треба! — закричала вона. — Добре. Я згодна.
Вона розсунула ноги.
Вільям плюнув собі на долоню, змочив їй між ногами та запхав у неї пальці. Вона закричала від болю. Це збудило його ще більше. Він ліг на неї. Вона лежала покірлива, але напружена, заплющивши очі. Поки Алієна опиралася, тіло її стало слизьким від поту, але вона все одно тремтіла. Вільям прилаштувався, але завагався — його надто тішив передсмак і її страх. Він звів очі. Річард дивився на них із жахом, а Волтер — хтиво.
Вільям сказав:
— Ти наступний, Волтере.
Алієна застогнала у відчаї.
Вільям грубо й раптово увійшов у неї, сильно та глибоко й, зустрівши спротив її невинності — вона справді була незаймана! — сунув глибше, так само жорстоко. Йому трохи боліло, але не так сильно, як їй. Вона закричала. Тоді він зробив іще зусилля й відчув, як рветься її перетинка. Алієна зблідла, схилила голову набік і знепритомніла. Тоді нарешті Вільям викинув у неї своє сім’я. Він реготав від відчуття задоволення й тріумфу, аж доки впав знесилений.
Негода вирувала майже всю ніч, але вщухла ближче до світанку. Раптова тиша розбудила Тома. Він лежав у темряві, слухав важке дихання Альфреда, який спав поруч із ним, і легенький подих Марти з іншого боку й подумав, що ранок може видатися ясним і вперше за кілька хмарних тижнів можна буде побачити схід сонця. Він чекав цього.
Том підвівся й відчинив двері. Було ще темно, і він мав достатньо часу. Штовхнув ногою сина.
— Альфреде, прокидайся! Скоро зійде сонце.
Альфред застогнав і сів. Марта перевернулася на інший бік, так і не прокинувшись. Том підійшов до столу та зняв кришку з глиняного горщика. Він дістав звідти пів буханця хліба й відкраяв дві великі скибки — одну для себе, одну для Альфреда. Вони сіли на лавці й поснідали.
У джбані ще залишався ель. Том зробив великий ковток і передав джбан Альфредові. Агнеса змусила б їх розлити його по чашах, так само й Елена, але тепер у домівці не було жінки. Коли Альфред напився, вони вийшли з будинку.
Поки вони йшли подвір’ям пріорату, небо із чорного стало сірим. Том хотів був піти до будинку пріора, щоб розбудити Філіпа. Але той, схоже, мислив так само, як і Том, бо вже стояв на колінах у важкій накидці в руїнах собору й молився.
Вони мусили точно визначити східно-західний напрямок, що мав стати віссю, вздовж якої будуватиметься новий собор.
Том уже давно підготувався до цього. На сході він вбив у землю залізний штир із маленьким кільцем, схожим на вушко голки. Штир був майже в Томів зріст, і кільце опинялося на рівні його очей. Він закріпив штир сумішшю жорстви та вапняного розчину, щоб той часом не зрушив із місця. Того ранку Том мав поставити ще один такий штир, точно на захід від першого, з протилежного краю майданчика.
— Заміси розчин, Альфреде, — сказав він.
Альфред пішов по пісок і вапно, а Том — у комору з інструментами, облаштовану поряд із клуатром, по дерев’яний молоток і другий штир. Звідти він попрямував на майданчик і став там, чекаючи на схід сонця. Філіп закінчив молитися та приєднався до нього, а Альфред у ночвах змішував пісок і вапно з водою.
Небо посвітлішало. Усі троє напружилися. Вони уважно дивилися в напрямку східної стіни монастирського подвір’я. Нарешті над стіною показався червоний сонячний диск.
Том змінював свою позицію, аж доки побачив краєчок сонця через кільце на штирі на дальньому краю. Потім, коли Філіп почав молитися вголос латиною, Том взяв другий штир і тримав його перед собою — так, щоб він затуляв йому сонце. Тоді поставив його рівно на землю та став повільно втискати загостреним кінцем у вологий ґрунт, стежачи, щоб штир був точно між його оком і сонцем. Том зняв молоток з паска та почав обережно забивати штир у землю, доки кільце опинилося на рівні його очей. Якщо він усе зробив правильно і якщо його рука не здригнулась, сонце мало з’явитися в кільцях обох штирів.