Коли вона заснула під пахощі свого дитинства, їй наснилася мати. Зазвичай Алієні було складно пригадати мамину зовнішність, але тепер, на свій подив, вона ясно бачила все до найменших подробиць: риси обличчя, несміливу усмішку, граційну поставу, вираз тривоги в її очах. Вона бачила, як мати йде, трохи схилившись набік, немов хоче обпертись о стіну, витягнувши руку в протилежному напрямку для рівноваги; чула, як мама сміється — її несподівано багате контральто, що завжди звучало так, немов жінка готова розсміятись або заспівати, але боїться. Уві сні Алієна усвідомлювала те, чого ніколи не розуміла вповні наяву: батько так залякав дружину та придушив її почуття радості від життя, що вона зав’яла й померла, немов квітка під час посухи. Дівчина побачила все цілком ясно — так, наче знала про це завжди. Однак найбільше уві сні Алієну вразило те, що вона вагітна. Мати, здавалося, зраділа цьому. Вони сиділи разом в опочивальні, і Алієнин живіт був такий великий, аж вона мусила розставити ноги, щоб сісти, і скласти на ньому руки — класична поза жінки перед пологами. Потім у кімнату вдерся Вільям Гамлейський із довжелезним кинджалом, і Алієна знала, що він вдарить її ним у живіт — так само, як вона вдарила розбійника на дорозі. Дівчина закричала так гучно, що прокинулася й сіла. Алієна усвідомила, що Вільяма ніде нема й що вона навіть не кричала — то було тільки уві сні.
Після того вона лежала з розплющеними очима й думала: чи могла вона насправді завагітніти?
Раніше це не спадало їй на думку, а тепер страшенно злякало. Яка гидота — народити дитину від Вільяма Гамлейського. А може, і не від нього, а від його слуги — цього не можна було знати напевне. Як їй любити таку дитину? Щоразу, як вона дивитиметься на неї, згадуватиме той жахливий день. Алієна поклялася собі, що народить потайки та покине немовля замерзати — так робили селяни, що мали забагато дітей. Подумки зважившись на це, вона знову поринула в сон.
Щойно зажеврів світанок, як монахи принесли сніданок. Шум розбудив Алієну. Більшість гостей уже прокинулася, адже лягли вони дуже рано, але дівчина спала до останнього: втома далася взнаки.
На сніданок дали гарячу кашу із сіллю. Алієна з Річардом жадібно накинулися на неї, шкодуючи, що до каші не дали хліба. Алієна думала, що скаже Стефану. Вона була певна, що король просто забув про дітей графа Ширингського. Щойно вони стануть перед ним і нагадають про себе, володар неодмінно віддасть відповідні розпорядження. Крім того, вона вже обміркувала, що скаже, якщо його доведеться переконувати. Алієна не наполягатиме на безвинності свого батька, адже це було б натяком на те, що королівське рішення помилкове, і він міг би образитися. Вона так само не збиралася протестувати проти того, що графство було дароване Персі Гамлейському. Можновладці не люблять, коли оскаржують уже прийняті ними рішення. «Усе владналося, на краще чи на гірше», — так казав її батько. Ні, вона просто зауважить, що вони з братом не винні ні в чому, і попросить короля дати їм лицарський маєток, щоб вони могли самі себе підтримувати й щоб Річард готувався за кілька років стати одним з королівських воїнів. Маленький маєток дав би їй можливість дбати про батька, якби король був ласкавий випустити його з темниці. Він уже не становив загрози, адже не мав титулу, послідовників і грошей. Вона нагадає, як віддано батько служив старому королеві Генріху, який доводився Стефанові дядьком. І не буде надто наполегливою, але скромною, переконливою, виразною та лаконічною.
Після сніданку Алієна спитала в ченця, де їй можна вмитися. Той здивувався: схоже, до нього нечасто зверталися з таким запитанням. Але монахи заохочували охайність, і він показав їй відкритий водовід, яким на подвір’я пріорату подавалася чиста холодна вода. Однак попередив, щоб вона не милася, як він сказав, «непристойно», — бо раптом хтось із братії випадково побачить і тим опоганить свою душу. Ченці робили чимало добра, але їхнє ставлення часом дратувало.
Коли вони з Річардом змили із себе дорожній бруд, то пішли з пріорату Головною вулицею вгору, до замку, який стояв поряд із західною брамою. Алієна сподівалася, що, прийшовши рано, зможе прихилити до себе того, хто відає допуском прохачів до короля, щоб не загубитися серед впливовіших людей, які прибудуть пізніше. Але за мурами замку було навіть спокійніше, ніж вона сподівалася. Може, король Стефан у місті вже так давно, що всі встигли побувати в нього у своїх справах? Алієна не знала, коли він прибув. Звичайно впродовж Великого посту король залишався у Вінчестері, але, знову ж таки, вона не знала, коли почався піст, тому що втратила лік дням, поки жила в замку з Річардом і Метью, де поруч не було священника.