Невдовзі вона звернула увагу на дівчину свого віку, яка стояла поруч і всміхалася Річардові. Вона здавалася приязною. Алієна деякий час вагалася, але коли дівчина знову всміхнулася, заговорила до неї.
— Ти живеш тут?
— Так, — відповіла дівчина, хоча, схоже, Річард цікавив її більше за Алієну.
Тоді Алієна наважилася й випалила:
— Наш батько у темниці, ми намагаємося заробити собі на життя, і нам потрібні гроші, щоб підкупити тюремника. Не знаєш, куди нам податися?
Дівчина перенесла увагу з Річарда на Алієну.
— Ви не маєте грошей і хочете заробити?
— Саме так. Ми готові працювати, зробимо що завгодно. Може, підкажеш нам щось?
Дівчина зміряла Алієну довгим оцінювальним поглядом і нарешті відповіла:
— Так, підкажу. Я знаю, з ким вам треба поговорити.
Алієна страшенно зраділа: то була перша людина за весь день, яка їм не відмовила.
— Коли можна з ним поговорити? — нетерпляче спитала вона.
— З нею.
— Що?
— Це жінка. Можеш хоч зараз поговорити з нею, якщо підеш зі мною.
Алієна з Річардом обмінялися захопленими поглядами. Алієні навіть не вірилося, що їм так пощастило.
Вони пішли за дівчиною. Та привела їх до великого дерев’яного будинку з південного боку Головної вулиці — одноповерхової будівлі з надбудовою. Дівчина піднялася нагору зовнішніми сходами та жестом запросила гостей за собою.
Нагорі була спальня. Алієна роздивилася навколо, і очі її розширилися від подиву: кімната була оздоблена багатше за будь-які палати в їхньому замку — навіть порівняно з тими часами, коли мама була ще жива: стіни завішані гобеленами, підлога вкрита хутром, а ліжка — балдахінами з вишивкою. У кріслі, що нагадувало трон, сиділа жінка середнього віку в розкішній сукні. Алієна здогадалася, що в молодості вона була красунею, але вік залишив зморшки на її шкірі та прорідив їй волосся.
— Це господиня Кейт, — сказала дівчина. — Кейт, ця пані без грошей, а її батько потрапив до темниці.
Кейт усміхнулася. Алієна всміхнулась у відповідь, але вимушено: щось у цій жінці їй не подобалося.
Господиня звернулася до дівчини:
— Забери хлопця на кухню та налий йому кухоль пива, а ми поки що поговоримо.
Дівчина вивела Річарда. Алієна була рада, що брата пригостять пивом — можливо, ще й нагодують.
Кейт спитала:
— Як тебе звуть?
— Алієна.
— Незвичайне ім’я. Мені подобається.
Вона встала й підійшла ближче до Алієни — навіть занадто близько — і торкнулася її щоки.
— У тебе вродливе обличчя. — Від неї пахло вином. — Зніми накидку.
Цей прискіпливий огляд бентежив Алієну, але вона підкорилася: вигляд у жінки був мирний, а втратити можливість отримати роботу після ранкових відмов здавалося нерозумним. Вона зняла накидку, поклала на лавку й залишилась у старій полотняній сукні, що їй віддала дружина вердюра.
Кейт обійшла навколо неї. Вона була чимось вражена.
— Дорогенька, ти не повинна хвилюватися за гроші. Якщо ти працюватимеш на мене, ми обидві розбагатіємо.
Алієна насупилася. Це здавалося нісенітним. Вона лише хотіла допомагати з пранням, шиттям або на кухні й не розуміла, як це може зробити когось заможним.
— Про яку саме роботу йдеться? — спитала вона.
Господиня стояла позаду. Вона торкнулася Алієниних боків і стегон і так наблизилася, що Алієна відчувала, як груди Кейт торкаються її спини.
— У тебе прекрасна фігура, — сказала вона. — І шкіра. Ти знатного роду, я вгадала?
— Мій батько — граф Ширингський.
— Варфоломій! Он як. Я пам’ятаю його, хоча він і не був моїм клієнтом. Твій батько дуже цнотливий чоловік. Тепер я розумію, чому ти у скрутному становищі.
Отже, Кейт має клієнтів.
— Що ви продаєте? — спитала Алієна.
Кейт не відповіла. Вона ще раз обійшла Алієну та зупинилася перед нею, дивлячись їй в обличчя.
— Дорогенька, ти незаймана?
Алієна зашарілася від сорому.
— Не соромся, — сказала Кейт. — Я й так бачу, що ні. Та байдуже. Незаймані високо цінуються, але то ненадовго.
Вона поклала руки Алієні на стегна, нахилилася вперед і поцілувала її в чоло.
— Ти дуже пристрасна, хоч і не розумієш цього. Усіма святими клянуся, ти неймовірна.