— Тюремник сказав, що він помирає.
— Цей чоловік підлий, наче шакал. Він, мабуть, сказав так, щоб поглумитися. Хай там як, скоро сама все дізнаєшся.
Попри добрі наміри Меґ, ці слова не заспокоїли Алієну, і вона увійшла в сморідну темряву в’язниці з поганим передчуттям.
Одо грів руки біля вогнища, що горіло серед кімнати. Він кивнув Меґ і подивився на Алієну.
— Знайшла гроші? — спитав він.
— Я заплачу за них, — мовила Меґ. — Ось два пенні — одно за мене, друге — за них.
На недоумкуватому обличчі Одо з’явився хитрий вираз, і він сказав:
— За них два пенси — по пенні за кожного.
— Ах ти негідник, — відповіла Меґ. — Пропусти їх обох, інакше я поскаржуся в купецьку гільдію, і тебе виженуть звідси.
— Добре, добре, не треба погроз, — сердито сказав він і вказав на арку в кам’яній стіні праворуч від них. — Варфоломій отам.
Меґ дістала дві свічки з кишені своєї накидки, запалила їх від вогнища та простягнула одну Алієні зі словами:
— Вам знадобиться світло.
На її обличчі промайнула якась тінь.
— Сподіваюся, у вас все буде добре, — мовила вона, поцілувала Алієну та швидко пішла в протилежну арку.
— Дякую за пенні, — сказала Алієна їй услід, але Меґ уже розчинилась у темряві.
Дівчина з острахом подивилась у напрямку, який вказав Одо. Вона високо підняла свічку, пішла в арку й опинилася в маленькому квадратному тамбурі. У світлі свічки Алієна побачила троє важких дверей, зачинених ззовні на засув. Одо крикнув їй:
— Просто перед тобою!
Алієна сказала:
— Річарде, зніми засув.
Річард вийняв важкий дерев’яний брус зі скоб і приставив його до стіни. Алієна штовхнула двері та швидко проказала подумки молитву.
Єдиним джерелом світла в камері була її свічка. Алієна на мить зупинилася, вдивляючись у тіні. Смерділо нужником. Раптом із темряви почувся голос:
— Хто тут?
— Батьку? — спитала Алієна. Вона помітила, що хтось сидить на вкритій соломою підлозі.
— Алієна? — з недовірою озвався він. — Це ти, Алієно?
Голос нагадував батьків, але здавався, належав набагато старшій людині.
Алієна підійшла ближче, високо тримаючи свічку. В’язень подивився на неї, світло впало на його обличчя, і дівчина ахнула зі страху.
Його ледве можна було впізнати. Батько завжди був худорлявий, але тепер нагадував скелет. Він смердів немитим тілом і був одягнений в лахи.
— Алієно! — сказав він. — Це ти!
Його обличчя скривилося в усмішку, що нагадувала вишкір черепа.
Алієна розплакалася. Ніщо на світі не могло підготувати її до такої зміни. Це було найгіршим з того, що можна було собі уявити. Вона одразу зрозуміла, що батько помирає: поганець Одо сказав правду. Але поки що він живий, хоч і замордований, і попри біль радий бачити її! Вона старанно намагалася опанувати себе, але геть втратила самовладання, впала на коліна перед ним і відчайдушно заридала. Ті схлипи, здавалося, лунали із самої її душі.
Батько нахилився, обійняв її та поплескав по спині, немов заспокоював дитину, що засмутилася через розбите коліно чи зламану іграшку.
— Не плач, — ласкаво мовив він. — Не зараз: ти зробила свого батька найщасливішим на світі.
Алієна відчула, що він забрав свічку в неї з руки.
— Цей рослий юнак — мій Річард? — спитав батько.
— Так, батьку, — глухо сказав Річард.
Алієна обійняла батька та відчула його кістки, немов дрючки в мішку. Він згасав: плоть під шкірою зовсім розтанула. Їй кортіло щось сказати йому, щось лагідне та заспокійливе, але через її ридання не могло прорватися жодне слово.
— Річарде, — промовив він, — ти так виріс! Уже маєш бороду?
— Недавно почала рости, батьку, але поки що ледь видна.
Алієна зрозуміла, що Річард теж мало не плаче й щосили старається вдавати спокійного. Для нього було б принизливим розревітися перед батьком, а той, напевне, наказав би синові припинити й поводитися як чоловік, і це лише погіршило б його стан. Хвилювання за Річарда змусило її вгамувати свій плач. Вона із зусиллям таки опанувала себе, ще раз обійняла жахливо схудлого батька, а потім випручалася з його обіймів, витерла очі та висякалася в рукав.
— З вами все добре? — спитав батько. Він говорив повільніше, ніж раніше, і голос його трохи тремтів. — Як ви впоралися? Де жили? Мені про вас нічого не казали — і це найгірші тортури, на які вони спромоглися. Але з вами наче все гаразд — живі й здорові! Це прекрасно!
Згадка про тортури змусила Алієну замислитися про те, чи мучили його фізично, але вона не спитала, бо боялася, що він не захоче нічого казати. Натомість збрехала: