— Якщо ти залишишся, ми тут приберемось і принесемо свіжий очерет. Будемо щодня носити тобі гарячу їжу. Купимо свічки та Біблію. Тут можна розпалити вогнище…
— Припини! — урвав він. — Нічого цього не буде. Я не дозволю своїм дітям марнувати життя в темниці в очікуванні смерті свого старого.
В Алієни на очах знову з’явилися сльози.
— Ми не можемо кинути тебе тут!
Він не звернув уваги на її слова, як робив завжди, коли хтось намагався з ним сперечатися.
— Ваша дорога мати мала сестру — це ваша тітка Едіт. Вона живе у селищі Гантлі, по дорозі в Глостер, разом із чоловіком-лицарем. Підете до неї.
Алієна подумала, що вони однаково зможуть бачитися з батьком. І, можливо, він дозволить своїм родичам зробити його життя менш жахливим. Вона силкувалася пригадати тітку Едіт і дядька Саймона. Дівчина не бачила їх відтоді, як померла мати. В неї збереглися туманні спогади про худу нервову жінку, схожу на її матір, і кремезного привітного чоловіка, який багато їв і багато пив.
— Вони подбають про нас? — непевно спитала вона.
— Звісно. Це ж ваші родичі.
Алієна подумала, чи то достатній привід для скромної лицарської родини, щоб взяти до себе двох дорослих і прожерливих дітей. Але батько сказав, що про них подбають, і вона йому вірила.
— Що ми будемо робити? — спитала Алієна.
— Річард стане зброєносцем дядька та навчиться лицарської майстерності. А ти будеш фрейліною тітки Едіт, доки не вийдеш заміж.
Поки вони розмовляли, Алієна почувалася так, немов з неї зняли тяжку поклажу, яку вона мусила нести упродовж довгих миль. Тепер, коли батько розпоряджався, дівчина усвідомила, що відповідальність, яку вона взяла на себе, була для неї занадто великою. Його авторитет і здатність контролювати ситуацію — навіть коли він хворий і в темниці — заспокоїли Алієну та вгамували її смуток, адже здавалося зайвим хвилюватися за людину, яка всім керує.
Він став іще більш владним.
— Перш ніж піти, ви маєте присягнути мені.
Це приголомшило Алієну. Батько завжди радив уникати присягань і казав, що присягнути означає наразити на небезпеку свою душу. Він стверджував, ніби присягнути можна хіба тоді, коли певен, що радше помреш, ніж порушиш свою обітницю. І, нарешті, він опинився в темниці саме через свою присягу: інші лорди зрадили її та визнали Стефана королем, але батько відмовився. Він був готовий померти, однак залишитися вірним обітниці, і тепер, власне, це й відбувалося.
— Дай мені меч, — сказав він Річардові.
Річард вийняв меч і простягнув його батькові.
Батько взяв зброю і розвернув руків’ям до Річарда.
— На коліна. — Річард став навколішки. — Візьмись за руків’я.
Батько зробив паузу, немов збирався на силі, і його голос справді залунав, немов дзвони.
— Присягнися Господом Всемогутнім Ісусом Христом і всіма святими, що не знатимеш спокою, доки не станеш графом Ширингським і правителем усіх земель, якими я володів.
Алієна була здивована й навіть відчула якийсь святобливий страх. Вона чекала, що батько зажадає якоїсь непевної обіцянки, наприклад завжди казати правду й боятися Бога. Але ні — він дав Річардові доволі конкретне завдання, на виконання якого могло піти все життя.
Річард глибоко вдихнув і повторив із тремтінням у голосі:
— Присягаюся Господом Всемогутнім Ісусом Христом і всіма святими, що не знатиму спокою, доки не стану графом Ширингським і правителем усіх земель, якими ти володів.
Батько зітхнув, немов упорався зі складним завданням, а потім знову здивував Алієну. Тепер він простягнув руків’я меча їй і сказав:
— Присягнися Господом Всемогутнім Ісусом Христом і всіма святими, що дбатимеш про свого брата Річарда, доки він не завершить те, що присягнувся зробити.
Алієну накрило відчуття приреченості. Отже, це тепер їхня доля: Річард мусить помститися за батька, а вона мусить дбати про Річарда. Це буде її особистою помстою, адже, якщо Річард стане графом, Вільям Гамлейський втратить свою спадщину. Їй раптом спало на думку, що ніхто навіть не поцікавився тим, як вона хоче прожити своє життя. Але ця думка зникла так само швидко, як і з’явилася. Ось її призначення, вагоме й відповідальне. Вона не противилася йому, але усвідомлювала, що це — доленосна мить, в неї за спиною зачиняються двері та прокладається її життєвий шлях. Алієна взялася за руків’я меча та присягнулася. Сила й рішучість, з якими вона повторила обітницю за батьком, здивували її саму.