Ті двоє підійшли до воза. Четверо монахів, які носили каміння, перегородили їм дорогу. Філіп напружився. Воїни стали перед ченцями лицем до лиця й поклали руки на руків’я мечів. Спів припинився, і всі дивилися, затамувавши подих.
Філіп думав, що вони, звісно, не здіймуть меча на беззахисних монахів. Але потім йому спало на думку, що цим кремезним і дужим чоловікам, звиклим до кровопролиття на полі бою, буде зовсім нескладно порубати людей, які не становлять для них жодної загрози й навіть не зможуть їм помститися.
Але, хай там як, вони мали б зважати на найвищий Суд і покарання за вбивство людей Божих. Навіть такі головорізи мали б знати, що на них чекає Судний день. Хіба не бояться вони вічної геєни? Певно, що так. Однак вони також бояться й свого господаря, графа Персі. Філіп був певен, що зараз воїни думають, чи знайдеться переконливе виправдання, чому вони не змогли захистити каменярню від людей з Кінгзбриджу.
Пріор дивився, як вони нерішуче стоять перед групкою молодих монахів, поклавши руки на мечі, та порівнюють небезпеку ослухатися Персі з гнівом Господнім.
Нарешті воїни подивилися один на одного. Один похитав головою, другий знизав плечима, і обидва пішли від каменярні.
Регент узяв іншу ноту, і монахи заспівали переможний гімн. Каменярі радісно вигукнули. Філіп відчув, що в нього від полегшення аж підкошуються ноги. На якусь мить здалося, що вони опинились у смертельній небезпеці, тому тепер пріор аж світився від задоволення. Він відстояв каменярню!
Філіп погасив свічку й підійшов до воза. Він обійняв по черзі усіх чотирьох монахів, які протистояли воїнам, і обох послушників, які вели віз.
— Пишаюся вами, — лагідно сказав він. — І думаю, що Господь також пишається.
Монахи й каменярі потискали один одному руки й вітали з перемогою. Отто Чорнопикий підійшов до Філіпа зі словами:
— Оце добре, отче Філіпе. Ви — відважна людина, скажу я вам.
— Господь захистив нас, — відповів пріор.
Він подивився на графських каменярів, які похмуро стояли біля дверей своєї хижки. Філіп не хотів, щоб вони вважали його ворогом, через те що лишалися без роботи. До того ж Персі міг скористатися їхнім невдоволенням, щоб нашкодити пріорату. Філіп вирішив поговорити з ними.
Він узяв Отто за руку й повів до хатини.
— Так сподіялася воля Господня, — мовив він Гарольдові. — Сподіваюся, ніхто не ображений.
— Ми втратили роботу, — відповів Гарольд. — Що це, як не образа?
Раптом Філіпові спало на думку, як переманити Гарольдових людей на свій бік. Він імпульсивно сказав:
— Якщо хочете, можете сьогодні ж повертатися до роботи. Працюйте на мене. Я найму вас усіх. Можете навіть не виїжджати зі своєї хижки.
Такий поворот подій чимало здивував Гарольда. Він здригнувся, але потім відновив самовладання та спитав:
— За яку платню?
— За звичайну, — швидко відповів Філіп. — Два пенси на день майстрам, пенні на день — робітникам, чотири пенси тобі, а з підмайстрами розраховуєшся сам.
Гарольд обернувся й подивився на своїх робітників. Філіп відвів Отто вбік, щоб дати тим можливість порадитися. Насправді Філіп не міг дозволити собі найняти ще дванадцятьох, і, якщо вони погодяться на його пропозицію, йому доведеться відкласти найми мулярів. Вийде так, що заготовлювати каміння будуть швидше, ніж він зможе його використовувати. Він може зібрати стос каміння, але то зашкодить його фінансам. І все ж таки наймання всіх каменярів Персі — то вдалий захисний хід.
Якщо Персі знову захоче сам розробляти каменярню, йому спершу доведеться найняти робітників, а це може бути складно, адже чутки про ці події дуже скоро розійдуться околицями. А коли Персі через деякий час знову спробує завадити йому, Філіп уже матиме достатньо каменю.
Гарольд, здавалося, сперечався зі своїми людьми. За кілька хвилин він покинув їх і повернувся до Філіпа.
— Якщо я працюватиму на вас, хто буде головним? — спитав він. — Я чи ваш старший каменяр?
— Отто тут головний, — без вагань відповів Філіп.
Не можна було дозволити Гарольдові керувати, адже Персі міг знову переманити його на свій бік. А наявність двох старших майстрів неодмінно призвела б до конфліктів.
— Ти можеш керувати своїми людьми, — сказав Філіп Гарольдові. — Але Отто керуватиме усіма.
Гарольд із розчарованим виглядом повернувся до своїх. Обговорення тривало. Том Будівник підійшов до Філіпа й Отто.
— Ваш задум здійснився, отче, — мовив він із широкою усмішкою. — Ми повернули собі каменярню й не пролили ані краплі крові. Ви неймовірний.