Філіп готовий був погодитися, але усвідомив, що то буде гріхом.
— Господь сотворив це диво, — зауважив він, нагадуючи про це і собі, і Томові.
Отто сказав:
— Отець Філіп запропонував найняти Гарольда та його людей, щоб ті працювали зі мною.
— Справді? — запитав Том із незадоволеним виглядом: наймати робітників мав старший майстер, а не пріор. — Я думав, він не може собі цього дозволити.
— Не можу, — визнав Філіп, — але я не хочу, щоб ці люди блукали тут без діла, аж доки Персі вигадає, як йому повернути каменярню.
Том замислився, а потім кивнув.
— А нам не завадить накопичити каміння на випадок, якщо Персі це вдасться.
Філіп був радий, що Том зрозумів його мотиви.
Гарольд тим часом домовився зі своїми людьми. Він повернувся до Філіпа та сказав:
— Ви платитимете мені, а я розподілятиму платню між іншими так, як вважаю за доцільне?
Філіп засумнівався. Це означало, що майстер може забрати більше, ніж йому належить. Однак відповів:
— Хай це вирішує старший майстер.
— Таке трапляється часто, — сказав Том. — Якщо твої люди із цим згодні, то і я також.
— Тоді ми приймаємо пропозицію, — мовив Гарольд.
Гарольд і Том потиснули один одному руки. Філіп підсумував:
— Отже, всі одержали те, чого хотіли. Добре!
— Боюся, що дехто цьому не зрадіє, — зауважив Гарольд.
— Хто саме? — спитав Філіп.
— Дружина Персі, Регана, — похмуро відповів Гарольд. — Коли вона дізнається, що тут сталося, то зажадає крові.
II
Полювання того дня не влаштовували, тому юнаки в Ерлскаслі грали в одну з найулюбленіших ігор Вільяма Гамлейського: забивали камінням кота.
У замку завжди було багато котів: одним менше, одним більше — байдуже. Хлопці зачинили двері в донжоні та затулили вікна віконницями, а всі меблі відсунули під стіну, щоб кіт не мав, де сховатися. Посеред зали вони зібрали купу каміння. Кіт — старий мишолов із посивілою шерстю — одразу відчув їхню жагу до крові й сів біля дверей, сподіваючись вшитися за першої нагоди.
Кожен клав у горщик пенні за кожну каменюку, яку кидав, а той, чий кидок стане смертельним, забирав усі гроші.
Вони кинули жеребок, щоб визначити черговість, за якою кидатимуть, і кіт стривожився й почав ходити туди-сюди перед дверима.
Волтер кидав першим — це було удачею, адже кіт, хоч і насторожився, ще не усвідомлював, що саме відбуватиметься, і його можна було застати зненацька. Вільям став спиною до тваринки, вибрав камінь, приховав його в кулаку, повільно розвернувся та раптово метнув.
Він не влучив. Камінь ударив у двері, а кіт підскочив і побіг. Усі вишкірилися.
Тому, хто кидав другим, пощастило найменше: кіт мав чимало сил і жвавості, тож ще не скоро втомиться, щоб стати легкою мішенню. Наступним кидав юний зброєносець. Він стежив за тим, як кіт біжить залою, дочекався, поки той сповільниться, і жбурнув. То був гарний кидок, але кіт його очікував, смикнувся й ухилився. Усі застогнали від розчарування.
Кіт знову побіг залою, тепер швидше — він злякався й став стрибати то на столи, що стояли під стіною, то назад на підлогу. Наступним кидав старший лицар. Він удав, що жбурляє, щоб побачити, куди стрибне кіт, а коли той побіг, він кинув, цілячись трохи перед ним. Його хитрість зустріли оплесками, але кіт був розумнішим — він раптом зупинився, і каменюка пролетіла мимо.
Кіт у відчаї намагався сховатися за дубовою скринею, що стояла в кутку. Наступний гравець побачив у цьому можливість і негайно скористався нею: він швидко кинув, поки кіт стояв на місці, і влучив у тулуб, ближче до хвостика. Почулися схвальні вигуки. Кіт уже не намагався влізти за скриню: він побіг залою, але помітно кульгав і рухався повільніше.
Наступним кидав Вільям.
Він гадав, що, найпевніше, зможе вбити кота, якщо кине влучно. Він крикнув, щоб змусити мишолова бігати й ще сильніше виснажитися, а потім зімітував кидок — задля того самого. Якби хтось інший отак тягнув час, його уже обсвистали б, але Вільям був графським сином, тому всі терпляче чекали. Кіт сповільнився — йому, очевидно, було боляче. Він з надією підійшов до дверей. Вільям замахнувся. Кіт раптом зупинився біля стіни поряд із дверима. Вільям уже готовий був кидати, коли двері відчинились і на порозі з’явився священник у чорному. Вільям жбурнув каменюку, але кіт стрілою рвонув у двері з переможним нявчанням. Священник перелякано скрикнув високим голосом і схопився за поділ сутани. Юнаки розсміялися. Кіт врізався священникові в ноги, миттю скочив на лапи та втік. Священник застиг на місці, наче літня пані, що злякалася миші, тому хлопці аж полягли від сміху.