«І воно буде моїм, — подумав Вільям. — Коли батько помре і я стану графом».
— Добре, — сказав Персі. — Ми знищимо Філіпа, ви здобудете владу, а я — багатство. То як нам це зробити?
— Рішення про перенесення собору мав би ухвалити архієпископ Кентерберійський.
Мати уважно подивилася на нього й перепитала:
— «Мав би»?
— Так, тому що зараз архієпископа немає. Вільгельм Корбейльський помер на Різдво, а король Стефан ще не призначив його наступника. Однак ми вже знаємо, хто, найімовірніше, посяде його місце: наш давній приятель, Генріх Вінчестерський. Він прагне цього, а Папа вже тимчасово передав йому повноваження. Крім того, він — брат короля.
— Наскільки він нам приятель? — спитав батько. — Він не надто допоміг, коли ви намагалися загарбати це графство.
Валер’ян знизав плечима.
— Він допоможе мені, якщо зможе. Тільки його треба переконати.
Мати сказала:
— Якщо він прагне стати архієпископом, то не захоче наживати собі впливових ворогів.
— Це правда. Але Філіп не має такої впливовості. Коли будуть обирати архієпископа, його думкою навряд чи хтось поцікавиться.
— То чому б Генріхові не дати нам те, що ми просимо?
— Бо він поки що не архієпископ і знає, що за ним пильно стежать, поки він виконує його обов’язки. Генріх хоче, щоб усі побачили його справедливі рішення, а не послуги, які він робить своїм приятелям. Він матиме таку нагоду після того, як його оберуть.
Регана задумливо сказала:
— Тож найбільше, на що ми можемо розраховувати, — це на його прихильність до наших аргументів. Де речі, які в нас аргументи?
— Філіп не може будувати собор, на відміну від нас.
— А як переконати в цьому Генріха?
— Бували останнім часом у Кінгзбриджі?
— Ні.
— Я був там на Великдень, — Валер’ян усміхнувся. — Будівництво ще не розпочалося. Вони лише розрівняли ділянку та повтикали в землю дрючки з мотузками, щоб позначити, де саме вони сподіваються щось будувати. Вони почали рити котлован під фундамент, але просунулися лише на декілька футів завглибшки. Працюють муляр із підмайстром, тамтешній тесляр, іноді їм допомагають кілька ченців. Видовище не справляє враження. Єпископ Генріх мав би на це подивитися.
Мати глибокодумно кивнула. Вільям бачив, що задум має бути вдалим, хоча думка про те, щоб діяти спільно із цим мерзенним Валер’яном Біґо, страшенно його дратувала.
Валер’ян продовжив:
— Ми заздалегідь розповімо Генріхові про те, що Кінгзбридж — маленьке й незначне селище, а монастир потерпає від злиднів. Потім покажемо йому, що за цілий рік вони спромоглися вирити тільки кілька неглибоких ям. А потім супроводимо його в Ширинг і вразимо тим, як швидко зможемо звести собор, зазначивши, що і єпископ, і граф, і містяни згодні докласти всіх зусиль до того.
— А він поїде? — з тривогою спитала мати.
— Усе, що в нашій силі, — це спитати, — відповів Валер’ян. — Я запрошу його на Трійцю як виконувача обов’язків архієпископа. Його потішить те, що ми вже вважаємо його архієпископом.
— Пріор Філіп не повинен ні про що дізнатися, — сказав батько.
— Навряд чи це можливо, — зауважив Валер’ян. — Єпископ не може зненацька навідатись у Кінгзбридж — то було б дуже дивно.
— Якщо Філіп дізнається про візит єпископа Генріха, він може прискорити будівництво.
— Яким коштом? Він не має грошей — особливо тепер, коли найняв усіх ваших каменярів. Вони не вміють зводити стіни. — Валер’ян похитав головою із задоволеною усмішкою. — Насправді йому нема на що сподіватися — окрім того, що на Трійцю зійде сонце.
Спершу Філіп зрадів вістці про те, що єпископ Вінчестерський приїде в Кінгзбридж. Це означало, що їм доведеться провести службу надворі, але то було не страшно. Вони відслужать її там, де стояв старий собор. Якщо дощитиме, вони зведуть тимчасове покриття над вівтарем і навколо і єпископ не промокне, а от вірянам доведеться терпіти. Цей візит, схоже, був проявом довіри з боку єпископа Генріха, немов він хотів показати, що досі вважає Кінгзбридж собором, а відсутність церкви — лише тимчасове ускладнення.
Однак пріора непокоїли справжні причини візиту Генріха. Зазвичай єпископ відвідував монастир, щоб і він сам, і його причет могли безплатно поїсти, попити й переночувати. Але Кінгзбридж був відомий — якщо не сказати сумнівно відомий — скромністю харчів і аскетизмом житла, а реформи, що їх запровадив Філіп, покращили його рівень із нестерпного до прийнятного, не більше. До того ж Генріх був одним із найзаможніших церковників королівства, тому навряд чи їхав би в Кінгзбридж, щоб скористатися їхньою гостинністю, а Філіп розумів, що така людина нічого не робить без вагомої причини.