Що більше Філіп розмірковував про це, то сильнішою ставала його підозра, що до цього візиту якось причетний єпископ Валер’ян. Пріор чекав, що той приїде в Кінгзбридж через день-два після того, як надійшов лист, — обговорити підготовку до служби та гостини високого духовенства, а також переконатися, що Генріх буде приємно вражений монастирем. Але дні минали, Валер’ян не їхав, і Філіпові побоювання посилювалися.
Однак навіть у миті найбільшої зневіри він не міг уявити собі зради, про яку дізнався за десять днів до Трійці з листа від пріора Кентерберійського собору. Як і Кінгзбридж, Кентербері перебував під керівництвом бенедиктинців, і ченці завжди допомагали один одному, коли мали змогу. Пріор Кентерберійський, який безумовно був наближений до виконувача обов’язків архієпископа, дізнався, що Валер’ян запросив Генріха в Кінгзбридж, щоб переконати його перенести єпархію та новий собор у Ширинг.
Філіп був приголомшений. Серце мало не вистрибувало в нього з грудей, а рука, в якій він тримав лист, тремтіла. То був збіса хитрий крок з боку Валер’яна — крок, якого Філіп не те що не очікував, а навіть не міг собі уявити.
Найбільше його засмутила власна недалекоглядність. Він знав, яким підступним може бути Валер’ян. Рік тому єпископ уже намагався обійти його — коли йшлося про розпорядження Ширингським графством. І він не забув, як Біґо оскаженів, коли Філіп перехитрив його. Пріор досі пам’ятав його спотворене гнівом обличчя й слова: «Клянуся Богом, ти ніколи не збудуєш свого собору». Але із часом ця погроза перестала здаватися надто серйозною, і Філіп утратив пильність. Тепер йому безцеремонно нагадали про те, що, на відміну від нього, Валер’ян пам’ятливий.
Кентерберійський пріор писав: «Єпископ Валер’ян заявив, що ви не маєте грошей і впродовж п’ятнадцяти місяців не збудували нічого. Він хоче, щоб єпископ Генріх на власні очі пересвідчився, що побудувати собор неможливо, якщо його будівництвом орудуватиме Кінгзбриджський пріорат. Він наполягає на тому, що будівництво треба перенести саме зараз, до того, як ви встигнете зробити щось помітне».
Валер’ян був надто хитрий, щоб удаватися до відвертої брехні, натомість він вдався до сильного перебільшення. Насправді ж Філіп багато чого зробив. Він розчистив майдан від уламків, затвердив ескізи, спланував нову східну частину, розпочав закладини фундаменту, рубання дерев і видобуток каміння. Звісно, все це складно було продемонструвати відвідувачеві. Проте і для таких зрушень пріорові довелося подолати численні перешкоди: реформувати фінансові справи пріорату, випросити землі в короля, відбити каменярню в графа Персі. Це було так несправедливо.
З листом від пріора Кентерберійського в руці Філіп підійшов до вікна й подивився на будівельний майданчик. Весняні дощі перетворили його на суцільну багнюку. Двійко юних монахів, насунувши каптури, носили деревину з річки. Том Будівник змайстрував якусь штукенцію з мотузки та шківа для підіймання діжок із ґрунтом з котловану й крутив барабан, поки його син Альфред наповнював діжки вологою землею. Здавалося, вони можуть вічність так працювати без жодного помітного результату. Хіба що професіонал, споглядаючи цю картину, міг дійти висновку, що собор таки збудують раніше, ніж настане Судний день.
Філіп відійшов від вікна та повернувся до свого столу. Що робити? На якусь мить йому здалося, що нічого вже не вдієш. «Нехай єпископ Генріх їде й дивиться, нехай вирішує на свій розсуд, — подумав він. — Якщо собор побудують у Ширингу, то хай так і буде. Нехай єпископ Валер’ян править ним як хоче, хай він збагачує мешканців Ширингу й лиху Гамлеївську династію. На все воля Божа».
Однак, звісно ж, пріор знав, що це не вихід. Вірувати в Господа не означає просто сидіти й чекати. Це означає вірити в те, що досягнеш успіху, якщо діятимеш щиро й енергійно. Філіпів священний обов’язок — докласти всіх зусиль, щоб собор не опинився в руках цинічних, аморальних людей, які використовуватимуть його для власного звеличення. Отже, він мусив довести єпископові Генріхові, що будівництво йде за планом і що Кінгзбридж має сили та натхнення довести його до кінця.
Чи було це правдою? Щиро кажучи, Філіп вважав, що збудувати собор їм буде надзвичайно складно. Він мало не відмовився від цієї ідеї, варто було графові захопити каменярню. Але він знав, що впорається, тому що Господь йому допоможе. Та його впевненості було замало, щоб переконати єпископа Генріха.