III
Напередодні Трійці Філіп не спав усю ніч.
Упродовж тижня погода була ясна, що ідеально відповідало його плану, — гарна погода мала залучити більше добровольців, — але в суботу небо затягли хмари й задощило. Філіп лежав і безутішно слухав стукіт крапель по даху й виття вітру в гілках дерев. Йому здавалося, що він достатньо молився: Господь мав би почути його.
Минулої неділі кожен із ченців пріорату відвідав по одній, а дехто — по кілька церков, щоб поговорити з вірянами й розповісти, що вони можуть отримати прощення гріхів, працюючи на будівництві собору щонеділі. На Трійцю їм будуть відпущені гріхи за минулий рік, а надалі за день праці — прогрішення упродовж тижня, окрім убивства та святотатства. Філіп особисто поїхав у Ширинг, щоб виступити з промовою в кожній із чотирьох парафіяльних церков. Він відрядив двох монахів у Вінчестер, щоб ті навідалися в якомога більше дрібних церков у місті. До Вінчестеру було два дні ходу, але свято Трійці тривало шість днів, і люди охоче вирушали в таку подорож заради великого ярмарку або видовищної служби. Врешті-решт його звістку почуло кілька тисяч людей, але скільки відгукнеться, було невідомо.
Решту днів уся братія старанно працювала. Гарна погода й довгі дні раннього літа сприяли цьому, і вони встигли зробити більшість із запланованого Філіпом. Був закладений фундамент для стіни в дальньому східному краю вівтаря. Вирили частину котловану для північної стіни, і там можна було починати мурувати фундамент, а Том підготував достатньо підіймальних механізмів, щоб зайняти тих, хто копатиме інші ділянки котловану, — якщо, звісно, хтось прийде. Крім того, на березі лежали купи лісу, який сплавили річкою лісничі, і стоси каміння з каменярні, і все це треба було перенести на будівництво. Роботи вистачило б кільком сотням людей.
Та чи прийде хтось?
Опівночі Філіп встав й подався під дощем у крипту на нічну відправу. Коли він ішов назад, дощ вщухнув. Він не повернувся в постіль, а сів читати. Останнім часом ці години, від півночі до світанку, стали єдиним часом, який він міг присвятити освіті й роздумам, адже вдень його цілком поглинали монастирські справи.
Утім, цієї ночі йому було тяжко зосередитися — Філіп безперестанку повертався думками до того, що готує йому новий день, і зважував можливості успіху та поразки. Він може втратити все, заради чого працював упродовж минулого року, і не тільки. Йому спало на думку, — напевне, через фаталістичні передчуття, — що він не повинен прагнути успіху заради успіху. Невже на терезах опинилася його гордість? Він був найбільше схильний до гріха гордині. Але потім пріор подумав про людей, які залежали від його підтримки, протекції, про тих, кому він давав роботу: монахів, слуг у пріораті, каменярів, Тома з Альфредом, кінгзбриджських селян і вірян з усього округу. Єпископ не дбатиме про них так, як дбає Філіп. Валер’ян, схоже, був певен, що має право використовувати людей для служіння Господові так, як йому заманеться. Філіп натомість вважав, що дбати про людей — то і є служіння Господові. Саме в цьому полягало спасіння. Ні, Господь не міг хотіти перемоги Валер’яна. Філіп визнавав, що його гордість також поставлено на карту, але душі інших людей важили значно більше.
Нарешті світанок прорізав ніч, і він знов пішов у крипту — тепер на утреню. Монахи були непосидливі й схвильовані: вони знали, що той день мав визначити їхнє майбутнє. Ключар провів службу поспішно, і на цей раз Філіп не став йому докоряти.
Коли вони вийшли з крипти й пішли в трапезну снідати, вже було зовсім світло. На блакитному небі не було жодної хмаринки. Господь принаймні послав їм погоду, про яку вони молилися. Непогано як на почин.
Том Будівник знав, що від цього дня залежить усе його майбутнє.
Філіп показав йому лист від Кентерберійського пріора. Том був певен: якщо почнуть будувати собор у Ширингу, Валер’ян найме власного старшого майстра. Він не захоче будувати за проектом, що його затвердив Філіп, і не ризикне взяти на роботу людину, вірну пріорові. Кінгзбридж або ніщо — ось так стояла справа для Тома. Це була єдина для нього можливість збудувати собор, і вона опинилася під загрозою.
Його запросили відвідати ранкові збори капітулу разом із монахами. Таке траплялось і раніше — зазвичай Тома запрошували поговорити про будівництво й цікавилися його думкою про план, вартість або графік робіт. Сьогодні він мав організувати тих, хто прийде працювати, — якщо такі, звісно, будуть. Будівництво мало видаватися жвавим — принаймні під час приїзду єпископа Генріха.
Том терпляче висидів читання та молитви й, оскільки не розумів латини, думав про свої справи. Потім Філіп знову заговорив англійською та спитав у нього, як він організовуватиме роботу.