Однак усе залежало від пріора Філіпа.
Самотня вісімнадцятирічна дівчина, Алієна й досі була легкою здобиччю в очах розбійників і навіть багатьох чесних торгівців. Вона намагалася продати паку вовни купцям у Ширингу та Глостері, і обидва рази їй запропонували пів ціни. У кожному місті був лише один торговець вовною, тому Алієна розуміла, що не має інших варіантів. Колись вона збудує власну комору й продаватиме всю вовну фламандським купцям, але до того ще було далеко. Наразі дівчина цілком залежала від милості Філіпа.
А Філіп раптом опинився в небезпечному становищі.
Вона завжди пильнувала, як ішлося про розбійників і крадіїв, але геть не чекала, що її добробут опиниться під загрозою, коли все йшло гладко, тож була приголомшена.
Річард не хотів працювати на будівництві собору в Трійцю — відверта невдячність, — тому Алієні довелося застрашити його, і на світанку вони вдвох подолали ту коротку відстань, що відділяла їхню хатину від монастирського подвір’я. Там зібралося мало не все селище: тридцять-сорок чоловіків, дехто — з дружинами та дітьми. Алієна спершу здивувалася, але потім згадала, що Філіп — їхній лорд, а коли лорд просить про допомогу, відмовляти йому нерозумно. За минулий рік вона чимало дізналася про життя звичайних людей, і то були доволі страшні знання.
Том Будівник давав селянам завдання. Річард негайно заговорив до Томового сина Альфреда. Вони були майже однолітки: Річарду виповнилося п’ятнадцять років, а Альфредові — на рік більше, і вони щонеділі грали в м’яча з іншими сільськими хлопцями. Молодша дівчинка, Марта, теж була з ними, але жінка, Елена, та дивакуватий хлопчик із рудим волоссям зникли, і ніхто не знав куди. Алієна пам’ятала, як Том із родиною приїхав у Ерлскасл. Тоді й почалися їхні поневіряння. Їх, як і Алієну, врятував пріор Філіп.
Алієні з Річардом дали по заступу та веліли рити котлован. Земля була волога, але сонце жваво гріло й невдовзі ґрунт мав підсохнути. Алієна заходилася копати.
Попри те що там працювало пів сотні людей, знадобилося чимало часу, щоб яма стала помітно глибшою.
Річард часто зупинявся, спершись на свій заступ, щоб перепочити. Алієна не втрималася й сказала:
— Хочеш стати лицарем — копай!
Брат не відреагував.
Алієна стала стрункішою та сильнішою, ніж була рік тому, — завдяки нескінченим подорожам і підійманню важезних пак вовни, — але помітила, що копання таки здатне заподіяти їй біль у спині. Тому вона зраділа, коли пріор Філіп ударив у дзвони й оголосив перерву.
Монахи принесли ще гарячий хліб із кухні та подали слабеньке пивце. Сонце гріло дедалі сильніше, почало припікати, і деякі чоловіки познімали сорочки.
Коли вони відпочивали, у браму ввійшов гурт незнайомців. Алієна з надією подивилася на них. Їх було лише декілька, але, напевне, за ними прямувало більше. Вони наблизилися до столу, де роздавали хліб і пиво, і пріор Філіп їх привітав.
— Звідки прийшли? — спитав він, поки подорожні вдячно приймали від монахів кухлі з пивом.
— З Горстеду, — відповів один із них і витер рота рукавом.
Це вселяло надію: Горстед мав дві-три сотні мешканців і був лише за кілька миль від Кінгзбриджу. Можна було сподіватися ще на сотню робітників.
— І скільки ваших прийде сюди? — спитав Філіп.
Це запитання, здавалося, здивувало горстедця.
— Тільки ми четверо, — відповів він.
Упродовж наступної години прочани тонкою цівкою текли через браму пріорату, і вранці разом із місцевими селянами працювали вже сімдесят-вісімдесят людей. Потім людський потік зупинився.
Але цього було замало.
Філіп стояв біля майбутнього вівтаря й дивився, як Том мурує стіну. Будівник уже заклав основи двох контрфорсів до рівня третього ряду каменів і тепер будував між ними стіну. «Це будівництво, напевне, ніколи не буде завершене», — із сумом подумав Філіп.
Коли робітники підносили Томові камінь, він спершу перевіряв кути залізним інструментом у формі літери «Г». Потім клав лопатою шар розчину на стіну, спушував його вістрям кельми, клав наверх камінь і зіскрібав надлишок розчину. Орієнтиром йому слугувала мотузка, туго натягнута між контрфорсами.