— Ти думав, тобі це зійде з рук? Вважаєш мене недоумком? Справді? Ти дійсно так думаєш?
Із цими словами він ударив мельника в обличчя. Той закричав занадто голосно та показово повалився на землю.
Вільям переступив через нього й увійшов усередину. Вал колеса за допомогою дерев’яних механізмів урухомлював вал жорна на верхньому поверсі. Перемолоте зерно сипалося по жолобу в скриню, розташовану поверхом нижче. Стеля першого поверху, що мала витримувати вагу жорна, лежала на чотирьох грубих брусах (які, безсумнівно, взяли з Вільямового лісу без дозволу). Якщо ті бруси підрубити, уся будівля впаде.
Вільям вийшов надвір. Зброя Г’ю Сокири, за яку він і одержав своє прізвисько, була приторочена до його сідла.
— Дай сюди сокиру, — сказав Вільям.
Г’ю підкорився. Вільям повернувся в млин і почав рубати підпірки верхнього поверху.
Він із задоволенням відчув, як сокира встромилась у будівлю, яку селяни так старанно зводили, намагаючись ошукати його, щоб не платити мито за молоття. «Тепер вони не сміятимуться з мене!» — гнівно подумав він.
Волтер став поруч і дивився на нього. Вільям зробив глибоку зарубку в одній підпірці, а другу прорубав до половини. Стеля, яка тримала неймовірну вагу жорна, задвигтіла. Вільям сказав:
— Знайди мотузку.
Волтер вийшов.
Вільям попідрубував дві інші підпірки — настільки глибоко, наскільки наважився. Будівля вже ледь стояла. Повернувся Волтер із мотузкою. Вільям обв’язав її навколо однієї з опор, а другий кінець прив’язав до шиї свого бойового коня.
Селяни спостерігали за цим у гнітючій тиші.
Коли Вільям покінчив із мотузкою, він спитав:
— Де мельник?
Той підійшов, і досі з виглядом несправедливо ображеного.
— Джервазе, зв’яжи його та кинь усередину.
Мельник намагався опиратися, але Ґілберт повалив його на землю та сів згори, а Джерваз зв’язав руки і ноги шкіряними ремінцями. Лицарі підійняли його, і мельник став пручатися та благати про милість.
Один із селян ступив уперед і сказав:
— Так не можна робити. Це вбивство. Навіть лордові не можна вбивати людей.
Вільям указав на нього пальцем, що тремтів:
— Ще раз розтулиш рота — підеш разом із ним.
Якусь мить той дивився з викликом, але схаменувся й відступив.
Лицарі вийшли з млина. Вільям вів коня, доки мотузка натягнулася, тоді ляснув його по крижах, і той потягнув.
Мельник усередині будівлі закричав. То був страшний крик — голосіння людини в передчутті неминучої смерті, людини, яка знає, що за мить її розчавить на смерть.
Кінь покрутив головою у спробах скинути мотузку із шиї. Вільям закричав на нього та вдарив, а потім заволав до лицарів:
— Тягніть мотузку, хлопці!
Усі четверо схопилися за мотузку й потягнули. Селяни намагалися протестувати, але боялися втручатися. Артур стояв осторонь, зблідлий від жаху.
Крики мельника стали ще відчайдушнішими. Вільям уявив собі сліпучий жах, який охоплює людину в очікуванні страшної смерті. «Ніхто із цих селян ніколи не забуде помсти Гамлеїв», — подумав він.
Підпірки гучно заскрипіли та зламалися з оглушливим тріском. Кінь рушив уперед, і лицарі відпустили мотузку. Один кут даху осів. Жінки заридали. Стіни млина затремтіли, а крики мельника стали ще гучніші. Верхній поверх завалився з потужним гуркотом, крики враз припинилися, а потім жорно впало на скриню, і земля здригнулась. Стіни розвалилися, дах упав, і за мить на місці млина лишилася купа дров, під якою було поховане мертве тіло.
Вільямові стало легше.
Кілька селян побігли до млина та заходилися розбирати уламки. «Якщо вони сподіваються знайти мельника живим, на них чекає розчарування. Не думаю, що його труп буде приємним видовищем. І це тільки на краще», — думав Вільям.
Вільям подивився навколо й помітив рум’янощоку дівчину з рум’янощоким малям, яка ховалася за спинами інших селян, немов намагаючись не привертати до себе уваги. Він згадав, як чорнобородий чоловік — мабуть, її батько — старався, щоб її не помітили. Вільям вирішив розгадати цю таємницю, перш ніж поїде із селища. Він подивився на селянку й жестом наказав підійти. Та озирнулася, сподіваючись, що він вказав на когось іншого.
— Ти, — сказав Вільям. — Іди сюди.
Чорнобородий помітив дівчину та роздратовано зітхнув.