Він поїхав між хатинами. Його воїни позаду кричали та кидали смолоскипи на очеретяні дахи. Двері відчинялися, з них бігли перелякані чоловіки, жінки й діти, які намагалися ухилитися від важких кінських копит. Люди панічно кидалися в різні боки, а вогонь тим часом ширився. Вільям зупинив коня й роздивився навколо. Тварини повтікали. Перелякана свиня сліпо тикалась у тин, а корова нерухомо стояла посеред бійні й очманіло мотала головою. Навіть юнаки — найвойовничіші з усіх — були збиті з пантелику й налякані. Світанок, безумовно, найкращий час для такого нападу: коли люди напівголі, вся їхня агресія чомусь випаровується.
Смаглявий чоловік із шапкою густого чорного волосся вискочив із хатини із чоботями в руках і заходився командувати. То, напевне, і був Отто Чорнопикий. Вільям не чув, що той казав. Судячи з його жестів, він наказував жінкам із дітьми ховатися в лісі. А от що він казав чоловікам? За мить Вільям дізнався. Двоє юнаків підбігли до хатини, що стояла окремо від інших, і відчинили двері, замкнені ззовні. Вони увійшли туди та одразу й вийшли з важкими каменярськими молотами. Отто спрямував туди й інших чоловіків. То вочевидь був сарай, де тримали інструменти. Вони збиралися чинити опір.
Три роки тому Отто відмовився битися за Філіпа. Що змусило його передумати?
Хай що то було, це коштуватиме йому життя. Вільям зловісно всміхнувся й оголив меч.
Він побачив шістьох-вісьмох чоловіків, озброєних молотами та сокирами з довгими сокирищами. Вільям підострожив коня й поскакав на них. Каменярі кинулись урозтіч, але він замахнувся мечем і рубонув одного з них нижче плеча. Той впустив сокиру.
Вільям галопом від’їхав і розвернув коня. Він важко дихав і почувався чудово: під час битви не відав страху, лише збудження. Кілька його воїнів побачили, що сталось, і дивилися на нього в очікуванні наказів. Вільям знаком наказав їм іти за ним і знову кинувся на каменярів. Ухилитися від шістьох лицарів було не так легко, як від одного. Вільям ударив двох, і ще кілька лягли під мечами його поплічників, але він скакав надто швидко, тож не міг точно визначити скільки, вбиті вони чи лише поранені.
Вільям знову розвернувся — Отто саме збирав своїх. Коли лицарі атакували, каменярі кинулись урозсип за хатини, охоплені вогнем. «Розумна тактика», — з прикрістю подумав Вільям. Лицарі кинулися за ними, але каменярам поодинці було легше ухилятися від їхніх ударів, а коні відсахувалися від вогню. Вільям погнався за сивим чоловіком з молотом, кілька разів промахнувся, і той пробіг через будинок, де горів дах.
Вільям зрозумів, що всі труднощі через Отто. Він організовував робітників і підбадьорював їх. Щойно з ним буде покінчено, решта відступить. Вільям натягнув віжки й став видивлятися смаглявого чоловіка. Більшість жінок з дітьми вже втекли, серед поля битви залишилося тільки двійко п’ятирічних дітей, що трималися за руки та плакали. Вільямові лицарі гасали між хатами, переслідуючи каменярів. Вільям, на свій подив, побачив, як один із його воїнів упав від удару молотом і лежав на землі, стогнучи й спливаючи кров’ю. Вільям збентежився: він не чекав втрат зі свого боку.
Якась жінка, немов божевільна, бігала по охоплених вогнем хатах і щось кричала. Вона шукала когось. Нарешті побачила двох дітей і схопила їх за руки. Тікаючи, вона мало не зіштовхнулася з одним із Вільямових лицарів, Ґілбертом Рейнським. Ґілберт заніс меч, щоб ударити її. Раптом з-за хати з’явився Отто Чорнопикий і махнув сокирою з довжелезним сокирищем. Він майстерно орудував нею: лезо пройшло крізь стегно Ґілберта й врізалося у дерев’яну частину сідла. Відрубана нога впала, а Ґілберт закричав і звалився з коня.
Він ніколи більше не битиметься.
Ґілберт був дуже цінний для Вільяма. Розлючений, він підострожив коня й помчав уперед. Жінка з дітьми зникла, а Отто намагався витягнути сокиру з Ґілбертового сідла. Він озирнувся й побачив, що Вільям скаче на нього. Якби він дременув тієї ж миті, то міг би врятуватися, але стояв на місці, схопившись за сокиру. Він витягнув її саме тоді, коли Вільям був уже поруч. Вільям заніс меча, але Отто не зрушив і замахнувся сокирою. В останню мить Вільям зрозумів, що той цілив по коню й міг скалічити, перш ніж Вільям достатньо наблизиться для удару. Вільям у відчаї натягнув віжки, і кінь зупинився й позадкував, відвернувшись від Отто. Удар прийшовся коневі в шию — лезо глибоко встромилось у потужні м’язи. Фонтаном приснула кров, і кінь упав. Вільям відскочив за мить до того, як могутнє тіло вдарилось об землю.