Віз уже розвантажили, і вовна була охайно складена в коморі. Філіп із Френсісом вийшли надвір, поки Алієна сплачувала візникові. Сонце сідало, і робітники з будівництва розходилися по хатах. До Філіпа повернулося піднесення. Попри все, він знайшов спосіб продовжити те, що затіяв.
— Хвала Господу за Алієну! — сказав він.
— Ти не говорив, що вона така прекрасна, — вставив Френсіс.
— Прекрасна? Можливо, що й так.
Френсіс засміявся.
— Філіпе, ти сліпець! Це одна з найвродливіших жінок, що я бачив! Заради неї я б відмовився від чернецтва.
Філіп різко озирнувся на Френсіса.
— Не треба такого казати.
— Вибач.
Алієна вийшла з комори, замкнула двері, й вони попрямували до її оселі. То був великий будинок із широкими дверима та окремою спальнею. У кутку стояло барильце пива, під стелею висів цілий окіст, а стіл був укритий білим полотном. Служниця — жінка середніх років — розлила вино із сулії по срібних кубках, призначених для гостей. Алієна жила безбідно. Філіп замислився: якщо вона така вродлива, то чому досі незаміжня? Претендентів не бракувало: до неї залицялися всі гідні молоді люди в графстві, але вона всім відмовляла. Він почувався вдячним і щиро зичив їй щастя.
Вона тим часом думала про практичні речі.
— Я не матиму грошей до Ширингського ярмарку вовни, — сказала вона після того, як вони піднесли келихи за їхню угоду.
Філіп повернувся до Френсіса.
— Матильда зачекає?
— Довго?
— Ярмарок буде в четвер, за три тижні.
Френсіс кивнув.
— Я скажу їй. Вона зачекає.
Алієна зняла чепець і потрусила темними кучерями. Втомлено зітхнула.
— Дні такі короткі, — сказала вона. — Я нічого не встигаю. Я б купила ще вовни, але мені бракує візників, щоб доставити її у Ширинг.
— А наступного року її буде ще більше, — зауважив Філіп.
— Якби фламандці могли приїздити сюди на закупи. Це було б легше, ніж везти вовну аж у Ширинг.
— Це цілком можливо, — вставив Френсіс.
Вони обоє подивилися на нього, а Філіп спитав:
— Як?
— Влаштуйте власний ярмарок вовни.
Філіп почав здогадуватися, до чого він веде.
— А можна?
— Матильда дала вам такі самі права, як і Ширингу. Я особисто виписував грамоту. Якщо Ширинг може проводити ярмарок вовни, то і ви також можете.
— Це було б чудово — тоді нам не доведеться везти паки в Ширинг. Можна буде продавати тут і відправляти вовну безпосередньо фламандцям.
— І це ще не все, — радісно зауважив Філіп. — Ярмарок вовни за тиждень принесе стільки само, скільки ринок приносить за рік. Цього року, звісно, не вдасться — адже ніхто про нього не дізнається. Але ми розповімо про це всім на цьогорічному Ширингському ярмарку та повідомимо точний день всім покупцям…
— Він буде зовсім не такий, як у Ширингу. Ми з вами — найбільші продавці вовни в королівстві, і, якщо не продаватимемо в Ширингу, ярмарок там зменшиться більш ніж у два рази, — сказала Алієна.
— Вільям Гамлейський втратить чимало грошей. Він буде злий, як скажений пес, — зауважив Френсіс.
Філіп аж здригнувся від згадки про нього. Скажений пес — саме з ним у нього асоціювався Вільям.
— І що? — озвалась Алієна. — Якщо Матильда дала нам дозвіл — можна діяти. Вільям нічим не здатен завадити, правда ж?
— Сподіваюсь, так, — гаряче мовив Філіп. — Я дуже сподіваюся на це.
Розділ 10
I
На день Святого Августина роботи зупинилися опівдні. Більшість будівельників зустріла полудневі дзвони з полегшенням. Вони працювали від світанку до смеркання, шість днів на тиждень, тому відпочинок на свята завжди був жаданим. Але Джек так занурився в роботу, що не чув дзвонів.
Він був зачарований складністю виточування тонких заокруглених форм із твердого каміння. Камінь мав власний характер, і, коли його примушували до того, чого він не хотів, камінь чинив опір — різець зісковзував або врізався надто глибоко й псував форму. Але якщо Джек добре вивчав кам’яну брилу, то розумів, як перетворити її. Що складнішим було завдання, то захопливішим воно здавалося хлопцеві. Він уже вважав, що декоративне карбування, якого вимагав Том, надто просте. Зиґзаґи, ромби, лінії, спіралі та циліндричні форми стали для нього нудними, і навіть листя вже було нецікаве й монотонне. Джек прагнув вирізьбити природний листяний орнамент, гнучкий і нерівний, і відтворити в камені різні форми справжнього листя — дуба, ясена й берези, — але Том не дозволяв. А найбільше хлопцеві хотілося вирізьбити сценки з історій, які він знав: про Адама та Єву, Давида й Голіафа, про Судний день, і зобразити чудовиськ, чортів і оголених людей, але він не наважувався навіть спитати про це.