— Скажи, через скільки років ти одружишся? — спитала Джека Марта.
Джек відкусив маленький шматочок: схоже, він прагнув цього. Філіп задумався, хто його обранка. Хлопець, хоч як прикро, набрав повний рот зернят і обурено слухав, як їх рахують. Загалом нарахували тридцять одне.
— Мені буде аж сорок вісім! — запротестував він.
Це потішило всіх, окрім Філіпа, який одразу перевірив його розрахунок і здивувався тому, як швидко Джек впорався. Навіть рахівник Мілій не зміг би так.
Джек сидів поруч із Алієною. Філіп згадав, що кілька разів бачив їх разом упродовж літа. Напевне, їх єднало те, що обоє були дуже розумні. У Кінгзбриджі знайдеться небагато людей, які могли б розмовляти з Алієною нарівні, а Джек, попри всю свою некерованість, здавався дорослішим за інших підмайстрів. І все одно Філіпа дивувала їхня дружба, адже в такому віці п’ять років — велика різниця.
Джек передав хлібину Алієні та поставив їй те саме питання, що ставили йому:
— Через скільки років ти одружишся?
Усі застогнали від розчарування, адже питати те саме вважалося нудним: сенс гри полягав у змаганні з дотепності й кепкування. Але Алієна, у якої, як знав кожен, було багато залицяльників, насмішила всіх, відкусивши великий шмат хліба, немов хотіла підкреслити, як не хоче йти заміж. Однак її хитрість не вдалася: вона виплюнула тільки одне зернятко.
Філіп подумав, що навіть якщо вона й одружиться через рік, то поки не знає, хто стане її нареченим. Він, ясна річ, не вірив у здатність хліба пророкувати. Вона, найпевніше, помре старою дівою — хоча вже й не незаймана, адже люди пліткували, що її або звабив, або зґвалтував Вільям Гамлейський.
Алієна передала буханець своєму братові Річарду, але Філіп не почув, про що вона його спитала. Він досі думав про Алієну. Цього року ні вона, ні він не змогли повністю розпродати вовну. Надлишок був невеликий — менше ніж десята частина того, що мав Філіп, а в Алієни й того менше, але це все одно розчаровувало. Після цього Філіп почав хвилюватися, чи не відмовиться Алієна купувати його вовну наступного року, але вона дотримала слова й заплатила йому сто сім фунтів.
Важливою подією Ширингського ярмарку вовни стало оголошення Філіпа про те, що наступного року Кінгзбридж влаштує власний ярмарок. Більшості це було до душі, адже рента й мито, що стягував Вільям Гамлейський на Ширингському ярмарку, були грабіжницькими, і Філіп планував брати набагато менше. Поки що ніхто не знав, як на це зреагував граф Вільям.
Загалом майбутнє пріорату здавалося Філіпові набагато світлішим, ніж пів року тому. Він здолав труднощі, які спричинило захоплення каменярні, і запобіг Вільямовим спробам зупинити торгівлю на ринку. Його недільний базар знову розквітнув, і доходи від нього цілком покривали витрати на дороге каміння з каменярні неподалік від Мальборо. Будівництво собору не зупинялося навіть під час кризи, хоча все йшло до того. Філіпа тривожило тільки те, що Матильда й досі не була коронована. Хоча вона й правила королівством за підтримки єпископів, до коронації її авторитет спирався виключно на військо. Дружина Стефана й досі утримувала Кент, а погляди у лондонській громаді розділилися. Одна-єдина невдача або невиважене рішення могли потопити Мод — так само, як битва під Лінкольном знищила Стефана, — і тоді знову запанувала б анархія.
Філіп переконував себе ставитися до всього з оптимізмом. Він подивився на людей за столом. Гра добігла кінця, і вони віддавали належне обідові. То були чесні, добрі чоловіки й жінки, які важко працювали й ходили до церкви. Господь подбає про них.
Вони їли овочеву юшку, запечену рибу, приправлену перцем з імбиром, смажену качку й пили молочний кисіль, винахідливо прикрашений червоними та зеленими смужками. Після обіду всі понесли лавки до недобудованого собору, щоб дивитися виставу-міракль.
Теслярі змайстрували дві ширми, які поставили в бічних навах східної частини храму, між стіною нави та першим стовпом аркади — так, щоб ті загородили останній прогін кожної нави. За цими ширмами вже зібралися ченці, які грали в міраклі й чекали на свій вихід. Виконавець ролі святого Адольфія — безбородий послушник з янгольським обличчям — лежав на столі, загорнутий у саван, удаючи мертвого, і старався не хихотіти.