Поки наввипередки бігали підмайстри, Філіп підійшов до Тома й сів поруч із ним на траву. Стояв спекотний сонячний день, і Філіп відчував, як піт біжить по його голеній голові.
Томове захоплення пріором теж зростало. Коли він дивився навколо й бачив, як завзято змагаються юнаки, як мирно дрімають у затінку старі та як діти весело плескаються в річці, то згадував, що саме Філіп доклався до цього й тримає все у своїй руці. Пріор керував селищем, вершив правосуддя, вирішував, де будувати нові будинки, та врегульовував суперечки. Він дав роботу більшості чоловіків і багатьом жінкам, які або працювали на будівництві, або слугували в пріораті, серці всього цього організму, також підвладному Філіпові. Пріор віднаджував корисливих баронів, вів переговори з королевою та тримав єпископа в межах розумного. Усі ці ситі люди, що відпочивали й розважалися зараз під сонечком, були певною мірою зобов’язані своїм добробутом саме Філіпові. Том дуже добре розумів безмежність Філіпової поблажливості, яка проявилася в тому, що він пробачив Елені. То було не абищо для монаха, і через це чоловік цінував вчинок пріора ще більше. Коли Елена пішла, всю радість від будівництва собору Томові затьмарила самотність. З її поверненням він став почуватися повноцінно. Елена була така сама свавільна, дратівлива, уїдлива та нетерпима, але все це здавалося дріб’язковим, адже пристрасть, що горіла в ній, немов свічка або ліхтар, освітлювала все його життя.
Том із Філіпом дивилися на юнаків, які змагалися, хто швидше пройде на руках.
Переміг Джек.
— Неймовірний хлопець, — сказав Філіп.
— Мало хто вміє так швидко ходити на руках, — відгукнувся Том.
Філіп засміявся.
— Твоя правда — але я не про його акробатичні здібності.
— Знаю.
Кмітливість Джека вже давно і тішила, і засмучувала Тома. Джек живо цікавився будівництвом — а саме цього бракувало Альфредові, — і Том із задоволенням навчав його тонкощів цього ремесла. Проте пасинок був непоштивий і нерідко сперечався зі старшими. У житті завжди краще не показувати своєї переваги, але Джек поки що цього не навчився, навіть після того, як його упродовж кількох років цькував Альфред.
— Йому потрібна освіта, — правив своєї Філіп.
Том насупився. Джек і без того здобував освіту. Він був підмайстром.
— Про що ви?
— Він має навчитися розбірно писати, вивчити латину та читати стародавніх філософів.
Це ще більше збентежило Тома.
— Навіщо? Він стане муляром.
Філіп подивився йому в очі.
— Ти певен? — спитав він. — Він часто робить зовсім не те, чого від нього очікують.
Том раніше не думав про це. Він чув про молодь, що кидала виклик усім очікуванням: графських синів, які відмовлялися йти в бій; дітей королів, що йшли в монастир; сільських байстрюків, котрі ставали єпископами. І справді, Джек цілком скидався на таких.
— То що, на вашу думку, чекає на нього? — спитав Том.
— Залежить від того, чого він навчиться, — відповів Філіп. — Але я хотів би, щоб він служив церкві.
Це здивувало Тома: ким-ким, а церковником він Джека аж ніяк не уявляв. А ще Том почувався доволі прикро враженим. Він сподівався, що його пасинок стане старшим муляром і страшенно розчарувався б, якби хлопець обрав інший життєвий шлях.
Філіп не помітив Томового настрою. Він повів далі:
— Господові потрібно, щоб Йому служили найкращі та найрозумніші. Поглянь на підмайстрів, які змагаються, хто вище стрибне. Усі вони здатні стати теслями, мулярами чи каменярами. Але хто з них може стати єпископом? Ніхто, крім Джека.
«Це правда, — подумав Том. — Якщо Джек має нагоду стати кимось у церкві, ще й з таким впливовим покровителем, як Філіп, він мусить нею скористатися, адже це принесе йому владу й заможність, про які жоден муляр не може й мріяти».
Він неохоче спитав:
— То що саме ви маєте на увазі?
— Я хочу, щоб Джек став послушником.
— Ченцем?!
Це здавалося ще неймовірнішим покликанням для Джека, ніж священство. Якщо хлопець не здатен витримати дисципліну будівельного майданчика, то як він знесе монастирські порядки?
— Більшість свого часу він проводитиме в навчанні, — сказав Філіп. — Засвоїть усе, чого його зможе навчити наставник, а потім я сам займатимусь із ним.
Коли хлопець ставав монахом, його родина зазвичай робила щедру пожертву на користь церкви. Том замислився, скільки йому це коштуватиме. Філіп вгадав його думки.
— Я не проситиму в тебе дару для пріорату, — зауважив він. — Достатньо того, що ти віддаєш свого сина Господові.