Філіп не знав, що Том уже віддав пріоратові одного сина — маленького Джонатана, який саме плескався на мілині, знову задерши сутану вище поясу. Однак Том розумів, що мусить угамувати свої почуття. Філіп зробив щедру пропозицію — він, очевидно, мав потребу в Джекові. Будь-який батько віддав би праву руку заради такої майбутності свого сина. Том пошкодував, що така можливість випала його пасинкові, а не Альфредові. Але то було негідне почуття, і він придушив його в собі. Він має радіти, підбадьорювати Джека та сподіватися, що той зможе змиритися з монастирським ладом.
— Зволікати не можна, — додав Філіп. — Треба встигнути, поки він не покохав якусь дівчину.
Том кивнув. На галявині змагалися з бігу жінки. Він спостерігав за ними, розмірковуючи. Тут він зрозумів, що Елена випередила всіх. Алієна майже наступала їй на п’яти, але його дружина однаково фінішувала першою та здійняла руки в тріумфальному жесті.
Том указав на неї.
— Це не мене треба переконувати, — сказав він Філіпові, — а її.
Алієну здивувало, що Елена обігнала її. Жінка була замолода як на матір сімнадцятирічного хлопця, однаково на десять років старша за Алієну. Тепер вони, спітнілі, важко дихали й усміхались одна одній. Алієна відзначила, що Елена має худорляві м’язисті ноги й стрункий стан. Роки життя в лісі зробили її дуже витривалою.
Підійшов Джек, щоб привітати матір із перемогою. Алієна бачила, що вони дуже люблять одне одного. На вигляд мати й син були зовсім різні: Елена — засмагла брюнетка з глибоко посадженими золотисто-карими очима, а Джек — рудий і блакитноокий. Напевне, він вдався в батька, першого чоловіка Елени. Вони, схоже, соромилися його.
Дивлячись на них, Алієна усвідомила, що Джек нагадує Елені чоловіка, якого вона втратила. Можливо, саме тому вона так захоплювалася ним. Син — то, напевне, було єдине, що залишилося їй від коханого. Фізична схожість у такому разі може мати неабияку силу. Річард, брат Алієни, часом нагадував їй батька — зовнішністю або манерами, — і тоді вона відчувала приплив ніжності. Але набагато частіше Алієна думала, що краще б Річард успадкував батьківський характер, а не зовнішні риси.
Вона знала, що не має приводу бути незадоволеною Річардом. Він пішов на війну й відважно бився, і то було все, що від нього вимагалося. Однак Алієна часто відчувала незадоволення. Вона мала багатство й безпеку, будинок і слуг, файний одяг, коштовні прикраси, повагу та авторитет у місті. Якби її спитали, чи вона щаслива, вона сказала б, що так. Але під її удаваним спокоєм ховався бурхливий потік тривоги. Вона не втратила завзятості в роботі, але часом їй спадало на думку: чи не однаково, яку сукню вона вдягне, і чи потрібні їй прикраси. Якщо всім байдуже до її вигляду, то нащо їй перейматися ним? Хоч як дивно, Алієна стала приділяти більше уваги своєму тілу. Ідучи, вона відчувала, як рухаються її груди. Коли ходила на жіночу половину берега помитися, ніяковіла через те, скільки волосся на її тілі. Сидячи верхи, помічала, які частини її тіла торкаються сідла. То було дивне відчуття: немов хтось підглядає за нею, прагне зазирнути їй під одяг і роздивитися її оголене тіло — і тим кимось була вона сама. Вона сама вдиралася у своє потаємне.
Тепер вона лежала на траві й важко дихала. Піт стікав між її грудьми і по внутрішній поверхні стегон. Її думки повернулися до нагальніших проблем. Алієні не вдалося продати всю вовну. То була не її провина: більшість купців не спродала весь товар, зокрема й пріор Філіп. Однак Філіп, схоже, не переймався цим, а от вона бентежилась. Що їй робити з товаром? Його, звісно, можна було залишити на наступний рік. Але що, як і наступного року її спіткає те саме? Алієна не знала, чи швидко псується вовна, але підозрювала, що із часом вона може висохнути, стати крихкою та непридатною для обробки.
У гіршому разі вона не зможе підтримувати Річарда. Лицарем бути недешево. Його бойовий кінь, що коштував двадцять фунтів, під час битви при Лінкольні перелякався та став майже нікудишнім — скоро братові знадобиться новий. Алієна могла це собі дозволити, але такі витрати проїли б чималу діру в її накопиченнях. Річарда бентежила залежність від сестри — хоча в такій ситуації перебувало чимало лицарів, — він намагався здобути кошти, користуючись з бойових трофеїв, але тепер опинився на боці переможених. Алієна мусила й далі вести справу успішно, щоб брат міг повернути собі графство.
Найгіршим кошмаром для неї було б втратити всі гроші — тоді вони з Річардом знову опинилися б у злиднях, стали жертвами непорядних священників, розпусної знаті й кровожерливих розбійників і закінчили б життя у смердючій темниці, прикуті до стіни, як їхній батько.