— Думаю, що тільки мені. Вона значно старша за тебе.
— На п’ять років.
— Але ти здобудеш її. Ти точно як твій батько. Жодна жінка не могла встояти перед ним.
Джек соромився розмовляти про Алієну, але йому хотілося якомога більше дізнатися про свого батька, тож він намагався продовжити розмову. Проте тут, як на зло, підійшов Том, всівся поруч із ними й одразу заговорив:
— Я розмовляв із пріором Філіпом про Джека. — Голос вітчима був безжурним, але Джек відчув якусь приховану напругу, і в нього з’явилося передчуття, що на нього чекає якась неприємність. — Філіп каже, хлопцеві потрібна освіта.
Мати відповіла із цілком передбачуваним обуренням:
— Джек освічений. Він уміє читати й писати англійською та французькою, він знає лік і може розповісти напам’ять кілька книг поезій…
— Не викривляй мої слова, — твердо мовив Том. — Філіп не казав, що Джек неграмотний. Навпаки, він вважає, що хлопець такий розумний, аж потребує подальшої освіти.
Ці компліменти не радували Джека. Він поділяв материну недовіру до церкви й був певен, що тут криється якась пастка.
— Подальшої? — зневажливо перепитала Елена. — Чого ще цей монах може його навчити? Я тобі скажу. Теології. Латини. Риторики. Метафізики. Лайна з-під корови.
— Не треба так одразу все відкидати, — м’яко сказав Том. — Якщо Джек погодиться на Філіпову пропозицію, піде до школи, навчиться писати гарним писарським почерком, вивчить латину, теологію та інші дисципліни, які ти звеш лайном з-під корови, він зможе стати писарем у якогось графа або єпископа й із часом буде заможним і впливовим. Як то кажуть, баронами не народжуються.
Очі Елени погрозливо звузилися.
— Кажеш, якщо погодиться на Філіпову пропозицію? І що ж Філіп пропонує?
— Щоб Джек став послушником…
— Тільки через мій труп! — закричала Елена й схопилася на ноги. — Проклята церква не забере мого сина! Ці підступні, брехливі ченці забрали його батька, але Джек їм не дістанеться! Я краще ножа встромлю у Філіпове черево, клянуся всіма богами!
Том не вперше бачив Елену в гніві, тому цей спалах не вразив його. Він спокійно зауважив:
— Що в тебе вселилося, жінко? Хлопцеві пропонують неймовірні можливості.
Джека найбільше збентежили її слова про те, що підступні й брехливі ченці забрали його батька. Що вона мала на увазі? Він хотів спитати, але то була не найбільш слушна мить.
— Він не стане монахом! — закричала вона.
— Якщо він не хоче бути монахом, то й не стане.
Мати похмуро подивилася на чоловіка.
— Цей хитрий піп уміє добиватися свого, — сказала вона.
Том обернувся до Джека.
— Час і тобі щось сказати, хлопче. Чого ти прагнеш у житті?
Джек ніколи ще не обмірковував цього, але відповів без жодних сумнівів, немов прийняв рішення вже давно:
— Я стану старшим майстром, як ти. І збудую найпрекрасніший собор у світі.
Червоне кружало сонця зникло за обрієм, і настала ніч. То був час для останнього ритуалу дня літнього сонцестояння: плавучих бажань. Джек мав напоготові недогарок свічки та шматок деревини. Він поглянув на Елену й Тома. Ті дещо оторопіло дивилися на нього: його певність у власному майбутньому заскочила їх зненацька. Що ж, не дивно: його так само.
Джек побачив, що батьки більше нічого не збираються йому казати, і побіг через галявину до ватри. Він запалив від вогню суху гілку, розтопив низ свічки та приліпив її до шматка дерева, а потім запалив ґніт. Більшість селян робили те саме. Ті, хто не мав свічок, майстрували із сухої трави й очерету щось на зразок човника та замість ґнота сплітали посередині цього човника травинки.
Джек побачив неподалік від себе Алієну. Ватра освітлювала її обличчя, а сама вона здавалася глибоко замисленою.
— Алієно, що ти загадала? — імпульсивно спитав він.
— Мир, — відповіла вона, не замислюючись, а потім відвернулася, дещо збентежена.
Джек задумався, чи було безумством кохати її. Він їй подобався — вони стали друзями, — але думка про те, щоб лежати голими й цілувати гарячу шкіру одне одного, була їй така сама чужа, як близька йому.
Коли всі приготувалися, то поставали на коліна біля річки або зайшли на мілину. Усі загадали бажання, тримаючи свої мерехтливі вогники. Джек заплющив очі й уявив собі Алієну — як вона лежить у ліжку, а її груди визирають з-під ковдри, і як простягає руки до нього зі словами: «Кохай мене, мій чоловіче».
Потім усі обережно пустили свої вогники по воді. Якщо поплавець тонув або згасав вогник, це означало, що бажання нізащо не здійсниться. Щойно Джек відпустив свою деревинку, вона зникла в темряві — виднівся тільки вогник. Якийсь час хлопець стежив за ним, аж поки той розчинився серед сотень інших вогнів, що хиталися над водою та несли бажання за течією, а потім повернули за вигін річки й зникли з очей.