III
Упродовж усього літа Джек розповідав Алієні історії.
Вони зустрічалися неділями — спершу час від часу, а згодом постійно — на галявині біля невеличкого водоспаду. Він розповів їй про Карла Великого та його лицарів, про Вільгельма Завойовника та сарацинів. Коли Джек розповідав, то цілком занурювався в сюжет. Алієні подобалося спостерігати, як змінюється вираз його юного обличчя. Він обурювався через несправедливість, дивувався зраді, захоплювався відвагою лицарів і зворушувався до сліз, коли йшлося про героїчну смерть. Його емоції були такі заразливі, що й вона не могла не зворушуватись. Деякі поеми були надто довгі, щоб розповісти їх за один день, тому він переповідав їх по частинах і завжди зупинявся на напруженому моменті, щоб Алієна весь тиждень думала про те, що станеться далі.
Вона нікому не розповідала про ці зустрічі, хоча й не знала чому. Можливо, тому, що ніхто не розумів чарів, які мали поеми. Хай там як, Алієна давала іншим зрозуміти, що йде на свою звичайну недільну прогулянку, і Джек, не змовляючись із нею, чинив так само. А згодом їм стало здаватися, що якби вони розповіли комусь, це сприйняли б як зізнання в якійсь провині, і отак, зовсім випадково, їхні зустрічі стали таємними.
Однієї неділі Алієна задля переміни читала йому «Александрію». На відміну від Джекових поем про придворні інтриги, міжнародну політику та несподівану смерть на полі битви, роман розповідав про кохання та магію. Джека дуже захопили нові сюжетні елементи, і наступної неділі він почав розповідати роман, який вигадав сам.
Серпень добігав кінця, але було ще спекотно. Алієна взула сандалі й одягла легку полотняну сукню. У лісі стояла тиша, яку порушували тільки дзюркотіння водоспаду та Джеків голос, що то наростав, то стишувався. Історія почалася традиційно — з опису відважного лицаря, ставного й дужого бійця, озброєного чарівним мечем, перед яким стояло складне завдання: вирушити в далекий східний край і привезти лозу, на котрій росли рубіни. Проте дуже скоро сюжет відхилився від звичайної моделі. Лицар загинув, а в центрі подій опинився його зброєносець — хоробрий, але злиденний юнак сімнадцяти років, безнадійно закоханий у королівську дочку, прекрасну принцесу. Зброєносець присягнувся виконати наказ, даний його володареві, навіть попри те, що він був іще молодий і недосвідчений та мав лише рябого поні й лук.
Замість того щоб вразити ворогів одним страшним ударом магічного меча, як зазвичай робили герої таких історій, зброєносець відчайдушно бився із ворогами й перемагав лише завдяки щасливому випадку або винахідливості, дивом уникаючи смерті. На відміну від безстрашних лицарів Карла Великого, він боявся супротивників, але не відступав від свого завдання, хоча його мета, як і його кохання, здавалися безнадійними.
Незламність зброєносця захопила Алієну більше за могутність лицаря. Вона кусала пальці з хвилювання, коли він потрапив на ворожі терени, ахнула, коли ледь ухилився від меча велетня, і зітхнула, коли, поринувши в сон, побачив далеку принцесу. Кохання до неї здавалося невіддільним від його незламності.
Урешті-решт він привіз лозу, на якій росли рубіни, і приголомшив весь королівський двір.
— Але зброєносця мало хвилювали всі ті барони та графи, — сказав Джек і презирливо клацнув пальцями. — Його цікавила одна-єдина людина. Тієї ночі він обійшов охорону за допомогою хитрощів, яких навчився під час подорожі на схід, і прокрався до спочивальні принцеси. Нарешті він стояв поруч з її ліжком і дивився на її обличчя. — Говорячи це, Джек глянув просто у вічі Алієні. — Вона одразу ж прокинулася, але не злякалась. Зброєносець лагідно взяв її за руку. — Джек став програвати цю сцену. Алієну так зачарувала напруженість його погляду та сила кохання юного зброєносця, що вона навіть не звернула увагу на те, що Джек тримає її за руку. — Він сказав, що кохає її всім серцем, і поцілував принцесу в губи.
Джек нахилився й поцілував Алієну. Він торкнувся її губ так ніжно, що вона того майже не відчула. Це відбулося дуже швидко, і він негайно повернувся до розповіді.
— Принцеса заснула, — продовжив він.
Алієна подумала: «Невже це насправді сталося? Джек поцілував мене?» Вона не могла в це повірити, але й досі відчувала доторк його губ.