— Наступного дня зброєносець попросив у короля руки принцеси — на винагороду за те, що привіз додому коштовну лозу.
Алієна вирішила, що Джек поцілував її ненавмисно, — то була частина оповідання. Він, мабуть, сам не розумів, що робить, і краще про це забути.
— Король йому відмовив. Серце зброєносця було розбите. Усі придворні кепкували з нього. Того ж дня він покинув той край на своєму рябому поні, але присягнувся, що колись повернеться й таки одружиться з прекрасною принцесою.
Джек зупинився й відпустив руку Алієни.
— А що було далі? — спитала вона.
— Не знаю, — відповів Джек. — Я ще про це не думав.
До парафіяльної гільдії приєдналися всі впливові люди Кінгзбриджу. Для більшості з них це було незвично, але думка про те, що Кінгзбридж став містом, захопила їх, а прохання забезпечити місту кам’яну церкву неабияк потішило їхнє самолюбство.
Алієна з Альфредом зібрали всіх на перший обід гільдії в середині вересня. Серед присутніх не було пріора Філіпа, який неприязно поставився до цього задуму, хоча й не аж так, щоб заборонити його; Тома Будівника, що став на бік Філіпа; і Малахія, котрому забороняла брати участь у гільдії його релігія.
Тим часом Елена наткала паку тканини з надлишку вовни, що залишався в Алієни. Тканина вийшла груба та безколірна, але годилася для монашого вбрання, і келар пріорату, Катберт Білоголовий, купив її. Ціна була низька, але однаково тканина коштувала вдвічі більше за вовну, і навіть з урахуванням того, що робота Елени обходилася пенні на день, Алієна заробила пів фунта.
Катберт був не проти купити ще сукна за такою самою ціною, тому Алієна придбала Філіпів надлишок і найняла десятьох працівників, здебільшого жінок, ткати. Елена погодилася наткати ще одну паку, але відмовилася валяти, бо то була надважка праця; інші сказали те саме.
Алієна розуміла їх. Валяння було виснажливою працею. Дівчина пам’ятала, як вони з Річардом зверталися до старшого майстра-валяльника у Вінчестері з проханням дати їм роботу. Двоє валяльників збивали тканину ціпками, а жінка лила на неї воду. Вона показала Алієні свої загрубілі червоні руки, а коли один з робітників поклав сувій тканини Річардові на плече, той аж упав на коліна. Більшість могла зваляти невелику кількість — на одяг собі та своїм рідним, — але тільки дужим чоловікам було до снаги працювати так цілий день. Алієна дала розпорядження ткалям робити не зваляну тканину, щоб потім найняти чоловіків, які її зваляють, або продати старшому валяльнику у Вінчестері.
Обід гільдії відбувся в дерев’яній церкві. Частування організувала Алієна. Вона розділила обов’язки з приготування їжі між членами гільдії, більшість з яких мала слуг. Альфред і його робітники збили великий стіл із козел і дощок. Вони також купили міцного елю та барильце вина.
Гості посідали по боках столу — чільне місце й кінець столу не зайняв ніхто, адже в гільдії всі були рівні. Алієна вдягла темно-червону шовкову сукню, прикрашену золотою брошкою з рубінами, і темно-сіру ротонду із широкими рукавами — за останньою модою. Парох проказав молитву: він, звісно, усіляко підтримував створення гільдії, адже нова церква мала підвищити його впливовість і примножити прибутки.
Альфред розповів, скільки треба витратити на будівництво нової церкви і скільки часу на це знадобиться. Він казав так, немов сам склав кошторис і графік, проте Алієна знала, що насправді це зробив Том. Будівництво мало тривати два роки й коштувати дев’яносто фунтів, і Альфред запропонував сорока членам гільдії сплачувати по шість пенсів на тиждень. То було дещо більше, ніж вони розраховували, Алієна бачила це з виразу їхніх облич. Хай там як, але всі погодилися робити ці внески, хоча Алієні здавалося, що один чи двоє будуть ухилятися від сплати.
Для неї самої то були невеликі гроші. Подивившись на інших людей за столом, Алієна усвідомила, що, напевне, найзаможніша з них. Жінки були в меншості: крім неї, за столом сиділи броварка, яка славилася добрим міцним елем; кравчиня, в котрої працювали дві швачки й кілька підмайстрів; і вдова чоботаря, що керувала його справою після смерті чоловіка. Алієна була наймолодшою серед жінок та й чоловіків, крім Альфреда, який був на рік чи два молодший за неї.
Алієна скучила за Джеком. Вона хотіла почути другу частину його історії про юного зброєносця. То був святковий день, і дівчина думала про те, щоб зустрітися з ним на галявині. Можливо, вона ще встигне, тільки пізніше.
Розмови за столом крутилися навколо громадянської війни. Дружина Стефана, королева Матильда, чинила спротив, якого ніхто від неї не чекав: недавно вона взяла Вінчестер і захопила в полон Роберта Глостерського. Роберт був братом імператриці Мод і командував її військом. Подейкували, що королева була лише символічною фігурою, а насправді заколотників очолював саме Роберт. Хай там як, а полонення Роберта мало для Мод такі самі наслідки, як полонення Стефана для лоялістів, і всі охоче обмінювалися думками про те, як війна розвиватиметься надалі.