— У нас є механізми, щоб підіймати каменюки на риштовання. Якби з’явився якийсь геніальний механізм, щоб валяти вовну, це було б чудово.
Джек подумав, як вразив би її, коли б розв’язав цю проблему. Він був сповнений рішучості знайти шлях до цього.
— Я чув, що млин використовували, щоб роздмухати ковальські міхи, але не бачив такого, — задумливо сказав Том.
— Ну от! — випалив Джек. — Ось і доказ!
— Колесо на млині рухається по колу, і жорно рухається по колу, тому одне може рухати друге, — зауважив Том. — Але ціпок валяльника рухається згори вниз. Кругле колесо не може рухати ціпок.
— Але міхи також рухаються вгору й униз.
— Так, так. Але я не бачив ту кузню, тільки чув про неї.
Джек уявив, як влаштовано млин. Течія води крутила млинове колесо. Вал колеса був приєднаний до іншого колеса всередині млина. Колесо всередині, що стояло вертикально, мало зубці, які зчіплювалися із зубцями іншого колеса, котре лежало горизонтально. Це колесо обертало жорно.
— Колесо, що стоїть сторч, може обертати колесо, що лежить, — пробурмотів Джек, міркуючи вголос.
Марта засміялася.
— Джеку, припини! Якби млин міг валяти тканину, то розумні люди вже щось придумали б.
Джек не звернув на неї уваги.
— Ціп можна причепити до валу млинового колеса, — сказав він. — А пряжу покласти туди, куди б’є ціп.
— Але ціпи вдарять раз і застрягнуть, а колесо зупиниться, — зауважив Том. — Я ж кажу: колеса крутяться по колу, а ціп має рухатися вгору й униз.
— Має бути якесь рішення, — вперто повторив Джек.
— Його нема, — відрубав Том тоном, який означав, що тему закрито.
— Я певен, що є, — заперечливо пробурмотів Джек, а Том удав, що не чує його.
Наступної неділі Джек зник.
Уранці він, як завжди, пішов у церкву, а потім пообідав удома, але на вечерю не з’явився. Алієна була в себе на кухні — готувала густу юшку з окосту й капусти з перцем, коли Елена прийшла шукати сина.
— Я не бачила його після служби, — мовила Алієна.
— Він зник по обіді, — сказала Елена. — Я думала, він у тебе.
Алієну дещо збентежило те, що Елена так швидко дійшла цього припущення.
— Ти хвилюєшся?
— Мати завжди хвилюється, — знизала плечима Елена.
— Він не сварився з Альфредом? — стривожилася Алієна.
— Я вже питала. Альфред каже, що ні. — Елена зітхнула. — Не думаю, що з ним щось сталося. Таке траплялось і раніше й, упевнена, станеться знову. Я не навчила його дисципліни.
Увечері, перед тим як лягати спати, Алієна зайшла до Тома спитати, чи не з’явився Джек. Його не було. Вона лягла спати стривожена. Річард поїхав у Вінчестер, і Алієна залишилася сама. Вона все думала про те, що Джек міг упасти в річку й утопитися або втрапити ще в якусь халепу. То був би страшний удар для Елени — смерть єдиного сина. Коли Алієна уявила горе, яким для Елени стане втрата Джека, в неї на очах з’явилися сльози. «Яка дурість, — подумала вона, — я плачу через чиюсь скорботу, через те, що навіть не сталося». Вона опанувала себе й постаралася подумати про щось інше. Непродана тканина залишалася для неї великою проблемою. Алієна часто обмірковувала свої справи до пізньої ночі, але тепер її думки постійно поверталися до Джека. Що, як він зламав ногу й лежить зараз у лісі, нездатний поворухнутися?
Нарешті вона забулася неспокійним сном, однак прокинулася з першим променем сонця, і досі почуваючись втомленою. Наділа важку накидку просто на нічну сорочку, натягнула підбиті хутром чоботи й пішла шукати Джека.
Його не було на подвір’ї шинка, де чоловіки нерідко засинали, а замерзнути їм не давало тепло смердючої гноївні. Алієна подалася до моста й з острахом пройшла берегом до вигону річки, куди зносило сміття. Качина родина борсалася серед уламків дерева, зношених черевиків, іржавих ножів і гнилих недоїдків. На щастя, Джека там не було.
Алієна зійшла на пагорб і попростувала на подвір’я пріорату, де будівельники заступали до роботи. Вона знайшла Тома в його повітці.
— Джек не повернувся? — з надією спитала вона.
Том похитав головою.
— Поки що ні.
Тут підійшов старший тесляр і схвильовано заговорив до Тома:
— Зникли всі наші молоти.
— Дивно, — озвався Том. — Я також не зміг знайти жодного молота.
Потім у двері сунув голову Альфред і спитав:
— Куди поділися всі долота?
Том почухав потилицю.
— У нас не залишилося жодного молота, — спантеличено сказав він і продовжив уже рішучіше: — Я певен, що до цього причетний Джек.
«Ну звісно, — подумала Алієна. — Молоти. Валяння. Млин».