Алієна відвернулася від Альфреда й подивилася на Джека. В його очах стояло приголомшення. Вона зрозуміла, що не здатна приховати гнів, який з’явився в неї на обличчі. Вираз щастя, що застиг на обличчі Джека, змінився на гримасу збентеження й болю. За інших обставин це розчулило б її, але вона була надто засмучена. Алієна ненавиділа його за те, що він змусив її зробити. Блискавичним рухом вона дала йому ляпаса. Він не ворухнувся, лише подивився на неї страдницьким поглядом, а його щока почервоніла. Вона не мала сил бачити біль в його очах і відвернулася.
Алієна не могла там залишатися, тому побігла до дверей під безперервний грюкіт молотів. Альфред швидко відступив убік — він, здавалося, навіть злякався. Вона вибігла у двері. На ґанку стояв Том у супроводі інших робітників — усі пішли до млина поцікавитися, що там відбувається. Алієна мовчки пройшла повз них. Один-двоє здивовано подивилися на неї, і вона відчула, що згоряє із сорому, але їх більше цікавив стукіт, що лунав у млині. Вона не до кінця втратила розсудливість і не забула, що Джек розв’язав проблему валяння повсті, але від думки про те, як він цілу ніч працював заради неї, їй стало ще гірше. Дівчина побігла повз стайню й далі вулицею, підковзуючись у бруді, аж доки дісталася свого будинку.
Увійшовши, вона побачила Річарда. Брат сидів за кухонним столом із буханцем хліба й кубком елю.
— Король Стефан іде в похід, — сказав він. — Війна триває. Мені потрібен новий кінь.
IV
У наступні три місяці Алієна практично не розмовляла з Джеком.
Хлопець зажурився. Вона цілувалася так, немов кохає його, тут він не міг помилитися. Коли Алієна пішла з млина, він був певен, що скоро вони знову цілуватимуться так само. Він ходив немов зачарований і думав лише про одне: Алієна кохає його! Алієна кохає його! Вона гладила його спину, сунула йому язика в рота й притискалася до нього грудьми. Коли дівчина почала уникати його, він попервах думав, що вона бентежиться. Після того поцілунку їй було б складно удавати, що вона не кохає його. Джек чекав, доки вона подолає свою сором’язливість. З допомогою монастирського тесляра він зробив на старому млині міцніший, більш тривкий валяльний механізм, і Алієна тепер могла робити повсть із рядна. Вона щиро подякувала йому, але її голос був холодний, а очі уникали його погляду.
Коли це тривало вже не кілька днів, а кілька тижнів, Джек був змушений визнати: сталося щось серйозне. Його накрила хвиля розчарування, він відчув, що тоне в морі смутку. Джек був спантеличений. Він страшенно шкодував, що занадто молодий і не має досвіду із жінками, щоб зрозуміти, нормальна така поведінка Алієни чи дивна, назавжди це чи тимчасово, і що йому робити — змиритися чи наполягати. Через цю непевність, а також через страх сказати щось не те й геть усе зіпсувати, він не робив нічого. Тоді його охопило невідступне почуття відкинутості: він почувався нікчемним, дурним і неспроможним. Джек думав, як безглуздо було вірити, що найжаданіша й найнеприступніша жінка в графстві може покохати його, простого хлопчину. Він певний час розважав її своїми історіями та жартами, але щойно поцілував як дорослий, вона втекла. Як безглуздо було сподіватися на щось інше!
Джек торочив це собі тиждень чи два, а потім почав злитися. Він зробився дратівливим під час роботи, й інші почали ставитися до нього з осторогою. Він гарикав на свою зведену сестру Марту, і вона ображалася на нього майже так само, як він на Алієну. Щонеділі Джек витрачав свій заробіток, роблячи ставки на когутячих боях.
Усю свою пристрасть він спрямував у роботу. Різьбив пояси й виступи, що, здавалося, підтримували вгорі арки або колони. Пояси часто прикрашали орнаментом у вигляді листя, але зображення людини, що тримає арку в руках або підпирає її спиною, теж вважалося традиційним. Джек дещо змінив звичний вигляд людини, додавши її позі драматизму й зобразивши вираз болю на її обличчі, щоб показати вічні страждання, на які приречено того, хто тримає величезну вагу каменя. Хлопець знав, що його робота надзвичайна: ніхто інший не зумів би вирізьбити людину так, ніби вона відчуває біль. Коли Том побачив це, то похитав головою, не знаючи, чи дивуватися експресивності зображення, а чи його незвичності. А ось Філіпові воно дуже сподобалося. Утім, Джекові було байдуже, що вони думають: він вважав, що ті, хто не оцінив його, просто сліпці.
Якось у понеділок, під час Великого посту, коли всі були дратівливі через те, що не їли м’яса упродовж трьох тижнів, Альфред прийшов на будівництво з тріумфальним виглядом. Напередодні він їздив у Ширинг. Джек не знав, що він робив там, але, судячи з усього, його зведенюк повернувся задоволеним.