На мить Альфред завмер на місці з подиву. Цієї миті Джек помітив великий дерев’яний молоток, приставлений до лавки. Поки Альфред приходив до тями, щоб знову кинутися на нього, Джек схопив молоток і щосили ним замахнувся. Альфред ухилився, і молоток пролетів мимо. Ініціатива раптом перейшла до Джека. Підбадьорений, він рушив на Альфреда, наперед смакуючи, як тверде дерево розтрощить його ворогові кістки. Цього разу він вклав в удар усю свою силу. Однак знову промахнувся та вдарив по жердині, що тримала дах повітки.
Повітка була зведена нашвидкуруч — лиш для того, щоб теслярі могли працювати в дощ. Коли Джек ударив молотком по жердині, вона посунулась. Стіни були хиткі, сплетені з пруття, і ледь трималися. Очеретяний дах просів. Альфред із острахом подивився вгору. Джек знову заніс молоток. Альфред позадкував у двері. Джек замахнувся. Альфред ухилився, налетів на стос деревини й гепнувся на підлогу. Джек ще раз заніс молоток для остаточного удару. Раптом хтось схопив його за руки. Він обернувся й побачив пріора Філіпа з обличчям немов чорна хмара. Філіп вирвав молоток із Джекових рук.
Повітка завалилась у пріора за спиною. Джек із Філіпом дивилися, як дах накрив вогнище, — сухий очерет негайно зайнявся, і за мить усе палало.
З’явився Том і вказав на трьох найближчих робітників.
— Ти, ти і ти — тягніть сюди діжку води від кузні.
Він обернувся до інших трьох.
— Пітере, Рольфе, Денієле — несіть відра. Хай ваші підмайстри закидають вогонь землею — усі, хутко!
Упродовж кількох хвилин усі зосередилися на гасінні пожежі й забули про бійку. Джек відійшов убік і дивився, спантеличений і безпорадний. Альфред стояв неподалік. Джек вражено подумав: «Невже я справді збирався розтрощити молотом Альфредову голову?» Усе це здавалося нереальним. Він досі не отямився, коли вогонь загасили водою та землею.
Пріор Філіп стояв і дивився на все це неподобство, важко дихаючи після фізичних зусиль.
— Поглянь лиш на це! — гнівно сказав він Томові. — Повітку зруйновано. Роботу теслярів знищено. Пропала діжка вапна й пошкоджено свіжу кладку.
Джек усвідомив, що Том втрапив у халепу: це він мав стежити за порядком на будівництві, і тепер пріор Філіп звинувачував його у збитках. Найгіршим було те, що провинниками були Томові сини.
Том узяв Філіпа за руку й лагідно сказав:
— Ми розберемось із цим.
Але Філіп не хотів, щоб його заспокоювали.
— Я сам із цим розберуся, — відрізав він. — Я тут пріор, і всі ви працюєте на мене.
— То дозвольте хоч мулярам обговорити те, що сталося, перш ніж щось вирішувати, — зауважив Том тихим і розважливим тоном. — Може, ми запропонуємо дещо, що влаштує вас. Якщо ні — ви вільні чинити так, як вважаєте за краще.
Філіп не хотів відпускати ініціативу, але традиції були на Томовому боці: муляри завжди дбали про дисципліну у своєму колі. Філіп помовчав, а потім сказав:
— Дуже добре. Але хоч би що ви вирішили, я не дозволю обом твоїм синам залишитися на будівництві. Один має піти.
Він рушив геть, так і не заспокоївшись.
Том похмуро глянув на Джека й Альфреда та пішов в одну з найбільших мулярських повіток.
Джек подався до повітки за Томом, усвідомлюючи, що нажив собі великі неприємності. Зазвичай муляри муштрували одне одного за пияцтво на роботі й викрадення будівельних матеріалів, а найпоширенішим покаранням був штраф. Підмайстрів, які билися, на день саджали в колодки. Ось тільки Альфред не був підмайстром, а бійки ще не призводили до таких збитків. Мулярська ложа могла виключити члена, що працював за менші гроші, ніж узгоджена мінімальна платня. Вона також мала право покарати винного в перелюбі з дружиною іншого муляра, хоча Джек жодного разу не чув про таке. Підмайстрів могли відшмагати, але, хоча цим погрожували, хлопцеві не доводилося бачити такого покарання в дії.
Майстри-муляри зібрались у дерев’яній повітці, повсідалися на лавки й прихилилися до задньої стіни, що насправді була стіною собору. Коли всі зійшлися, Том сказав:
— Наш господар сердиться, і небезпідставно. Цей випадок спричинив великі збитки. А найгірше те, що він зганьбив нас, мулярів. Ми маємо суворо покарати винних. Це єдиний шлях відновити нашу репутацію гордих і вишколених будівельників, що володіють собою не гірше, ніж своїм ремеслом.
— Гарно сказано, — зауважив Джек Коваль, і повіткою пронісся схвальний гомін.
— Я застав лише кінець бійки, — повів далі Том. — Хтось бачив, із чого все почалося?