Філіп пройшов уздовж залитих місячним сяйвом рядів. Усе було готово: сьогодні будувати щось заборонено. Більшість яток були заповнені товарами. Пріорат уже зібрав понад десять фунтів мита. У день ярмарку можна було підвозити тільки свіжі харчі, хліб, гарячі пироги й запечені яблука. Навіть барильця з пивом привезли ще вчора.
Десятки напіврозплющених очей дивилися на нього, а замість привітань він чув сонне кректання. Купці не залишали цінний товар без нагляду: більшість спала за прилавками, а багатші ставили на варту слуг.
Філіп іще не знав точно, скільки грошей принесе цей ярмарок, але він явно мав бути успішним і дати загалом п’ятдесят фунтів, як і сподівалися. Упродовж минулих місяців у пріора виникали побоювання, що ярмарок влаштувати не вдасться. Тривала громадянська війна, і ні Стефан, ні Мод не могли здобути перевагу. І хоча дозвіл, який отримав пріорат, досі діяв, Вільям Гамлейський усіляко намагався зірвати ярмарок. Він казав шерифові заборонити його, і той послав прохання про це одному з розсварених монархів, але так і не отримав відповіді. Вільям заборонив своїм орендарям продавати вовну в Кінгзбриджі, але більшість із них замість того, щоб возити руно на ринок, продавала його перекупникам, зокрема й Алієні, тому ця заборона тільки покращила її справи. Нарешті Гамлей оголосив, що зменшить мито й податок на Ширингському ярмарку вовни та братиме стільки само, скільки Філіп, але зробив це запізно, коли більшість великих покупців і продавців уже визначилася.
Небо на сході посвітлішало. Починався ярмарковий день, і Вільям уже нічим не міг цьому завадити. Продавці прибули, товар також, а невдовзі почнуть з’являтися покупці. Філіп подумав, що, врешті-решт, Кінгзбриджський ярмарок вовни не може завдати Ширингському ярмарку таких збитків, як вважає Вільям. Продажі вовни зростали щороку, і обидва ярмарки мали б достатньо відвідувачів.
Філіп дійшов до південно-західного кутка подвір’я, де розташовувалися млини й рибний ставок. Він трохи постояв там, дивлячись, як вода біжить повз мовчазні млини. Один із них тепер використовували для валяння повсті, і він приносив чималі прибутки. Це була заслуга юного Джека. Хлопець був дуже винахідливим і неймовірно цінним для пріорату. Він уже змирився зі своїм статусом послушника, хоча й сприймав служби як прикрість, що відривала його від будівництва собору. Однак Джек навчався. Чернецьке життя добре впливало на нього. Філіп вважав, що Господь має особливе завдання для цього хлопця. Він плекав потаємну надію, що колись Джек замінить його на посту пріора Кінгзбриджського.
Джек прокинувся на світанку й вислизнув із дорміторію ще до того, як почалася служба, щоб встигнути оглянути будівництво. Ранкове повітря було прохолодним і чистим, немов кришталева джерельна вода. День обіцяв видатися теплим і сонячним — гарним для торгівлі, гарним для пріорату.
Він обійшов стіни собору, щоб переконатися, що всі інструменти й конструкції, над якими працювали майстри, надійно замкнено в повітках. Том звів легку дерев’яну огорожу навколо стосів деревини й каміння, щоб відвідувачі напідпитку часом не пошкодили матеріали. Він не хотів, щоб якісь розбишаки вешталися собором, тому всі драбини сховали, ґвинтові сходи в товщі стін закрили тимчасовими дверима, а ті частини стін, де кладка утворювала сходинки, перегородили дерев’яними щитами. Кілька майстрів мали охороняти собор упродовж дня, щоб будівництво не постраждало.
У той чи інший спосіб Джекові вдавалося пропускати більшість служб. На будівництві завжди був якийсь клопіт. Він не поділяв ненависті матері до християнства — ставився до нього більш-менш байдуже. Служби не захоплювали його, але він відвідував їх, коли йому було зручно. Він старався брати участь щонайменше в одному служінні, на якому бував пріор Філіп або наставник — старші монахи, що могли помітити його присутність або відсутність. Але ходити на всі поспіль відправи Джек просто не міг. Чернецьке буття здавалося йому якимсь дивним збоченням. Навіщо збавляти життя в добровільних болю та стражданнях, яких легко уникнути, та бурмотіти вдень і вночі беззмістовну тарабарщину в порожніх церквах? Ченці навмисно уникали речей, що приносили радість: дівчат, розваг, смачної їжі та родинного вогнища. Але Джек помітив, що найщасливіші з них мали якесь зайняття, яке дарувало їм справжнє задоволення: ілюстрували манускрипти, писали історію, куховарили, вивчали філософію або, як-от Філіп, змінювали Кінгзбридж із сонного селища на квітуче соборне місто.
Філіп Джекові не подобався, але йому подобалося працювати з ним. Він ставився до священнослужителів не краще, ніж його мати. Філіпова побожність бентежила, його щира безгрішність дратувала, а віра в те, що Бог подбає про все, із чим він, Філіп, не здатний впоратися, здавалася наївною. І все ж таки мати справу з Філіпом було приємно. Він віддавав зрозумілі накази, дозволяв Джекові вирішувати дещо самостійно й ніколи не звинувачував своїх слуг у власних помилках.