Зі свого досвіду Том знав, що найкращий спосіб отримати задоволення від ярмарку — це піти туди з малою дитиною. Тому ближче до полудня, коли почали збиратися люди, він розшукав Джонатана. Малюк і сам вабив око у своєму мініатюрному вбранні. Незадовго до того він захотів, щоб йому поголили голову, Філіп виконав це бажання — він любив Джонатана не менше, ніж Том, — і той ще більше став схожий на крихітного ченця. На ярмарку було кілька справжніх ліліпутів, які показували фокуси та жебракували, і вони зачарували Джонатана. Томові довелося швидко забрати його, щоб він не побачив, як один з них зібрав натовп, демонструючи свій непропорційно великий прутень. Поруч виступали жонглери, акробати й музики, що передавали натовпом капелюхи, в які збирали гроші; віщуни, цілителі та повії шукали собі клієнтів; відбувалися змагання в силі, люди боролись і грали в азартні ігри. Відвідувачі вбралися у святковий одяг, а ті, хто міг собі таке дозволити, умастилися пахнотами й змочили волосся олією. Здавалося, всі були при грошах, і навколо лунав дзвін срібних монет.
От-от мало початися цькування ведмедя. Джонатан ще не бачив ведмедів і з нетерпінням чекав цієї забави. Сірувато-буре хутро тварини було подерте в кількох місцях — це свідчило про те, що він пережив принаймні одну таку розвагу. Важкий ланцюг у нього на тулубі кріпився до кілка, вбитого глибоко в землю, а сам він ходив на чотирьох лапах і люто гарчав на натовп, що чекав початку. Томові здалося, що очі звіра хитро блищать. Якби він робив ставки, то поставив би на ведмедя.
Із замкненого ящика, що стояв у кутку, почувся скажений гавкіт. Там були собаки, які вже відчули запах свого ворога. Ведмідь почав раз по раз зупинятися, дивитися на ящик і ревти, а гавкіт у відповідь став просто істеричним.
Власник тварин, поводир ведмедя, приймав ставки. Джонатан згоряв від нетерпіння, і Том уже думав піти, коли поводир нарешті відчинив ящик. Ведмідь підвівся на задні лапи, рвонувся вперед, так що ланцюг натягнувся, і заревів. Поводир щось прокричав і випустив собак.
З ящика вискочила п’ятірка хортів, усі легкі та моторні, у їхніх роззявлених пащах біліли гострі ікла. Вони миттю кинулися на ведмедя. Той відмахнуся велетенською лапою і вдарив одного із собак з такою силою, що той відлетів. Інші позадкували.
Натовп напирав ближче. Том подивився на Джонатана: той стояв у перших рядах, але недосяжний для ведмедя. Звіру вистачило кмітливості відійти назад, до кілка, до якого він був прикутий, щоб ланцюг не обмежував його рухів, коли собаки знову налетять. Але собаки також були не дурні. Після першого безладного нападу вони змінили тактику й оточили ведмедя. Той кидався в різні боки, щоб усіх їх бачити.
Один із собак із несамовитим гавканням кинувся на нього. Ведмідь рушив йому назустріч і махнув лапою. Пес відскочив — так, що ведмідь не міг його дістати, — і тоді інші чотири накинулися на нього з усіх боків. Він знову почав махати лапами. Натовп заревів, коли троє хортів вгризлися в його стегна. Ведмідь підвівся на задні лапи, заричав з болю, струсив псів із себе, і вони позадкували.
Собаки спробували повторити ту саму тактику. Том думав, що ведмідь знову попадеться на цей гачок. Перший собака кинувся на нього, ведмідь відповів нападом, пес відступив, і тоді інші четверо кинулися на тварину. Але ведмідь був готовий — швидко розвернувся, замахнувся на найближчого пса та вдарив його лапою. Натовп підтримував ведмедя не менше, ніж собак. Гострі пазурі порвали ніжну шкіру пса й залишили три криваві подряпини. Собака жалісно дзявкнув і втік зализувати рани. Натовп відреагував насмішками та свистом.
Ті четверо собак, що залишилися, обережно оточили ведмедя, періодично кидаючись на нього, але відступаючи до того, як опинялись у небезпеці. Хтось почав повільно плескати в долоні. Тоді один з хортів кинувся в лобову атаку — швидко як блискавка, — ухилився від удару звіра й учепився йому в горлянку. Натовп здичавів. Гострі білі зуби вп’ялись у потужну ведмедячу шию. Інші собаки також налетіли. Ведмідь заревів і став бити лапою пса, що вчепився йому в горло, а потім упав і покотився. Якусь мить Том не розумів, що відбувається: він бачив лише клубок шерсті. Потім три собаки відскочили, а один залишився лежати, розчавлений на смерть.
Натовп напружився. Ведмідь уже знешкодив двох собак, залишалося три, але в нього кровили рани на спині, шиї та задніх лапах, і до того ж він здавався переляканим. У повітрі стояв запах крові тварин й поту людей у натовпі. Собаки припинили гавкіт і оточували ведмедя мовчки. Вони теж здавалися наляканими, але вже відчули смак крові та прагнули вбивати.