— Алієно, ходімо в клуатр — там буде безпечно! — наполягав Джек.
— Не можу! — закричала вона. — Що буде з вовною?
— До біса твою вовну!
— Це все, що я маю!
— Яка від неї користь, якщо тебе вб’ють?!
— Тобі легко казати, а я роками добивалася цього…
— Алієно, благаю!
Раптом люди поруч із яткою закричали зі страху. Вершники вдерлися на подвір’я пріорату й помчали крізь натовп, давлячи всіх, хто опинявся на їхньому шляху та підпалюючи ятки. Перелякані люди збивали одне одного з ніг у відчайдушних спробах ухилитися від копит і смолоскипів. Натовп напирав на хитку дерев’яну огорожу Алієниної ятки, і та негайно завалилася. Люди забігли на майданчик перед коморою та перекинули стіл, де стояли тарілки з їжею і кубки з вином. Джек з Алієною відступили. Двоє вершників в’їхали туди, один вимахував палицею, другий — смолоскипом. Джек став перед Алієною, закривши її собою. Палиця мало не влучила їй по голові, але хлопець виставив руку, і удар припав йому по зап’ястку. Алієна відчула удар, але Джек взяв на себе всю його силу. Коли вона звела очі, то побачила обличчя другого вершника.
То був Вільям Гамлейський.
Алієна закричала.
Якусь мить він дивився на неї із смолоскипом в руці й переможним блиском в очах. Потім підострожив коня та рушив до її комори.
— Ні! — закричала Алієна.
Вона намагалася ухилитися від копит коня та розштовхувала всіх навколо, зокрема й Джека. Нарешті їй це вдалося, і вона стрімголов кинулась до комори. Вільям нахилився в сідлі та простягнув смолоскип до охайно складених пак вовни.
— Ні! — крикнула Алієна знову, кинулася до нього та спробувала стягнути його з коня.
Вільям відштовхнув її, і вона впала на землю. Він знову підніс смолоскип до пак. Вовна зайнялася — вогонь аж загудів, пожираючи її. Кінь, злякавшись полум’я, позадкував і заіржав. Поруч знову раптом з’явився Джек і відтягнув Алієну вбік. Вільям розвернув коня та швидко виїхав із комори. Алієна схопила порожній мішок і спробувала збити полум’я.
— Алієно, ти загинеш! — гукнув Джек.
Жар ставав нестерпним. Алієна схопила паку, яка ще не зайнялася, і потягнула її до виходу. Раптом вона почула шум у вухах, відчула жар на обличчі та зрозуміла, що її волосся горить. За мить Джек кинувся до неї, обійняв за шию та міцно притиснув до себе. Обоє впали на землю. Якусь мить він міцно тримав її, а потім послабив хватку. Алієна відчувала запах паленого волосся, але воно більше не горіло. Вона побачила, що в Джека обпечене обличчя, а його брови зникли. Він схопив її за кісточку й потягнув у двері. Попри її спротив, він тягнув Алієну, аж доки вона опинилася на безпечній відстані від комори, охопленої вогнем.
Біля її ятки вже нікого не лишилося. Джек відпустив дівчину. Вона намагалася підвестися, але Джек знову вчепився в неї та змусив сісти. Алієна пручалася, дивлячись безумним поглядом на вогонь, який жер роки її праці та турбот, її статки й безпеку, аж доки виснажилася. Тоді вона просто лягла й закричала.
Філіп почув шум, коли вони з Катбертом Білоголовим рахували гроші в підвалі під монастирською кухнею. Вони глянули один на одного, насупилися й пішли подивитись, що відбувається.
За дверима на них чекав хаос.
Філіп був приголомшений. Люди бігли в різних напрямках, штовхалися, падали й топтали одне одного. Чоловіки та жінки кричали, а діти плакали. Усе було в диму. Схоже, люди намагалися вибратися з подвір’я пріорату. Окрім головної брами, вийти можна було хіба що через прохід між кухнею та млином. Там не було муру, але протікав канал, яким вода надходила від загати до броварні. Філіп хотів сказати людям, що канал глибокий, але ніхто вже нікого не слухав.
Причиною паніки, очевидно, стала пожежа, і велика. Повітря просякло димом. Філіпові стало моторошно. Людей зібралося дуже багато, тому все могло завершитися трагедією. Що було робити?
Спершу він мав дізнатися, що саме відбувається. Пріор підійнявся сходами до дверей у кухню, щоб краще роздивитися навколо. Те, що він побачив, наповнило його серце жахом.
Увесь Кінгзбридж палав.
З Філіпових губ зірвався крик страху й відчаю.
Як це могло статися?
Потім він побачив вершників, які мчали крізь натовп зі смолоскипами в руках, і зрозумів, що пожежа не випадкова. Спершу він подумав, що неподалік розгорнулася битва між ворожими сторонами громадянської війни, яка чомусь перекинулася на Кінгзбридж. Але воїни нападали на містян, а не один на одного. То була не битва. То була розправа.