Поки вони чекали обіду, Вільям зауважив:
— Тепер Стефан має остаточно віддати мені графство.
— Має, — погодився Валер’ян, — але це не означає, що віддасть.
— Але я став на його бік!
— Річард Кінгзбриджський так і не відступив від нього.
Вільям дозволив собі самовдоволено всміхнутися.
— Гадаю, Річард мені вже не загрожує.
— Он як?
— Річард ніколи не мав власних земель. Він міг дозволити собі лицарський антураж лише сестриним коштом.
— Так, це нетипово, але ж дієво.
— Ось тільки його сестра більше не має грошей. Учора я спалив її комору. Вона жебрачка, і Річард також.
Валер’ян схвально кивнув.
— Невдовзі він зникне з очей, це лише питання часу. І тоді, думаю, графство стане твоїм.
Подали обід. Вільямові воїни сиділи з дальнього краю столу й тепер почали загравати до праль. Вільям розмістився на чільному краї, разом із Валер’яном і його архідияконами. Він зовсім заспокоївся й із заздрістю поглядав на своїх людей, адже в товаристві церковників йому було неймовірно нудно.
Дін Болдвін простягнув йому таріль з горохом і сказав:
— Лорде Вільяме, як ви тепер завадите комусь влаштувати власний ярмарок вовни, як це зробив пріор Філіп?
Це запитання здивувало Вільяма.
— Ніхто не посміє!
— Монах, напевне, не посміє, а от граф міг би.
— На те потрібен дозвіл.
— Той, хто бився за Стефана, легко його одержить.
— Не в цьому графстві.
— Болдвін має рацію, Вільяме, — сказав єпископ Валер’ян. — На кордонах твого графства чимало міст, які можуть провести ярмарок вовни: Вілтон, Дівайзіс, Веллс, Мальборо, Воллінгфорд…
— Я спалив Кінгзбридж, і будь-яке інше місто також спалю, — роздратовано відповів Вільям. Він вважав свою перемогу остаточною.
Валер’ян узяв свіжу булочку, розламав, але не відкусив ані шматочка.
— Кінгзбридж — то легка здобич, — зауважив він. — Там нема ані муру, ані замку, ані великої церкви, де могли б укритися містяни. А керує ним монах, що не має ні лицарів, ні війська. Кінгзбридж беззахисний, на відміну від більшості міст.
— А коли громадянська війна завершиться, то, хоч би хто в ній переміг, вам уже не вдасться спалити місто й легко відбутися, — додав Дін Болдвін. — Це вважатимуть порушенням миру в королівстві. У мирні часи жоден монарх не заплющить на це очі.
Вільям був змушений із цим погодитися й від того розлютився ще більше.
— То виходить, все це було марно, — сказав він і відклав ніж.
Його нутрощі аж звело від напруги, і він не міг більше їсти.
— Ну, якщо Алієна зубожіла, то з’являється вільне місце, — зауважив Валер’ян.
Вільям не второпав.
— Про що ти?
— Цього року вона скупила більшість вовни в графстві. А от що буде наступного року?
— Не знаю.
Валер’ян продовжив тим самим мрійливим тоном:
— Усі виробники вовни на багато миль навколо — крім пріора Філіпа — є або орендарями графа, або орендарями єпископа. Фактично ти — граф, хоч і не титулований, а я — єпископ. Якщо ми змусимо всіх наших орендарів продавати вовну нам, у наших руках опиняться дві третини всієї вовни в королівстві. Ми продаватимемо її на Ширингському ярмарку вовни, і тоді в іншому ярмарку вже не буде сенсу, хай навіть хтось і здобуде дозвіл.
Вільям негайно зрозумів, що це блискучий задум.
— І заробимо стільки само грошей, скільки Алієна, — відзначив він.
— Авжеж.
Валер’ян поклав до рота шматочок м’яса та почав задумливо жувати.
— Тож ти спалив Кінгзбридж, знищив свого заклятого ворога й створив собі нове джерело прибутку. Незле як за один день.
Вільям зробив великий ковток вина й відчув, як тепло розливається по його нутрощах. Він подивився на інший край столу й зупинив погляд на чорнявій дівчині, яка кокетливо усміхалася двом його воїнам. Мабуть, він оволодіє нею. Вільям уже знав, як досягти бажаного. Він затягне її в куток, кине на підлогу, задере її спідницю, пригадає Алієну та вираз жаху й розпачу в неї на обличчі, коли вона побачила, як горить її вовна. І тоді він зможе досягти успіху. Він усміхнувся з думки про це й відрізав собі ще шмат оленини.
Пріор Філіп був до глибини душі вражений спаленням Кінгзбриджу. Несподіваність Вільямового нападу, жорстокість його воїнів, жахливе видовище охопленого панікою натовпу, кошмарний погром і власна неспроможність Філіпа зарадити цьому дуже приголомшили пріора.