Ці спостереження певний час розраджували його, але врешті-решт Джек однаково повертався думками до Алієни. Він міг стояти в клуатрі з важкою книгою на аналої та згадувати ранок на старому млині, коли поцілував її. Він пам’ятав кожну мить того поцілунку від першого ніжного доторку губ до збудливого відчуття її язика в нього в роті, до того, як його тіло притислося до її так, що він відчував її груди та стегна. Цей спогад був дуже сильним і ніяк не відпускав його.
Чому вона змінилася? Він досі вірив, що той поцілунок був щирим, а от її подальша холодність — ні. Він відчував, що знає її. Вона була повна любові, чутлива, романтична, ніжна й мала багату уяву. Крім того, вона була необачна й гордовита та навчилася жорстокості. Але насправді не була ні холодною, ні жорстокою, ні безсердечною. Іти заміж за чоловіка, якого не кохає, заради грошей, було несхоже на неї. Вона буде нещаслива, вона шкодуватиме, вона страждатиме. Він знав це, і в глибині душі вона також це знала.
Одного дня, коли Джек був у скрипторії, монастирський слуга, який підмітав підлогу, зупинився перепочити, обіперся на мітлу та сказав:
— То у вашій родині велике свято.
Джек саме вивчав мапу світу на великому аркуші пергаменту. Він звів очі на слугу. То був вайлуватий старий, заслабкий для важкої роботи. Він, напевно, переплутав Джека з кимось.
— Про що ти, Джозефе?
— Хіба ти не знаєш? Твій брат одружується.
— Я не маю братів, — машинально відповів Джек, але серце в нього похолонуло.
— Ну то зведений брат, — сказав Джозеф.
— Ні, я не знав. — Джек мусив запитати про це. Він процідив через зуби: — З ким він одружується?
— З тією Алієною.
То вона справді збиралася зробити це. Джек потай плекав надію на те, що вона передумає. Він відвернувся від Джозефа, щоб той не побачив виразу відчаю в нього на обличчі.
— Ти глянь, — кинув з удаваною байдужістю.
— Ага — це та, що була дуже гонориста, доки не втратила все під час пожежі.
— А… Коли, кажеш?
— Завтра. Їх обвінчають у новій парафіяльній церкві, яку збудував Альфред.
Завтра!
Завтра Алієна мала вийти за Альфреда. Джек аж дотепер не вірив, що це дійсно може статися, і от реальність вдарила його, немов блискавка. Завтра Алієна вийде заміж за Альфреда. Завтра скінчиться Джекове життя.
Він подивився на мапу, що лежала перед ним на аналої. Чи не байдуже, де той центр Всесвіту — в Єрусалимі чи у Воллінгфорді? Чи стане він щасливішим, якщо зрозуміє, як працює важіль? Він сказав Алієні, що їй краще стрибнути з клеристорію, ніж виходити за Альфреда, але насправді мав би сказати, що тоді йому, Джекові краще буде стрибнути вниз.
Він зневажав пріорат. Монаший спосіб життя здавався йому нікчемним. Якщо він не зможе працювати на будівництві собору, а Алієна вийде за когось іншого, йому не буде заради чого жити.
Найгіршим було те, що він знав, якою глибоко нещасною вона почуватиметься, коли стане дружиною Альфреда. Він думав так не лише тому, що ненавидів Альфреда. У Кінгзбриджі було доволі дівчат, що почувалися б більш-менш задоволеними в шлюбі з його зведенюком, наприклад Едіта, яка колись хихотіла, слухаючи розповідь Джека про те, як він любить різьбити по каменю. Едіта не чекала б від Альфреда чогось особливого й була б рада улещувати його та підкорятися йому, допоки він лишався б заможним і любив би їхніх дітей. Але Алієна зненавидить кожну хвилину їхнього шлюбу. Вона зненавидить Альфредову грубість, зневажатиме його хамовиті манери, їй буде огидна його скнарість, а його нетямущість повисне їй каменем на шиї. Шлюб із Альфредом перетворить її життя на пекло.
Невже вона цього не розуміє? Джек був спантеличений. Що в неї на думці? Що завгодно буде кращим за шлюб із чоловіком, якого вона не кохає. Сім років тому всі говорили про те, як Алієна відмовила Вільямові Гамлейському, а тепер вона покірно погоджувалася на пропозицію не менш непідхожого нареченого. Що з нею? Джек мав дізнатися.
Йому треба поговорити з нею, і до біса монастир.