Агнеса пробудилась і пробурмотіла:
— Я так змерзла…
Том сказав:
— Альфреде, підкинь хмизу в багаття. Марто, лягай до матері та грій її.
Обоє послухалися, хоч і зі стурбованим виглядом. Агнеса обійняла Марту та з тремтінням притиснула до себе.
Том хвилювався до нудоти. Багаття палало, але повітря холоднішало. Цей холод здатний був вбити дитину з першим її вдихом. Дітей і раніше народжували просто неба — це часто траплялося під час жнив, коли всі були заклопотані й жінки працювали до останньої хвилини; але влітку ґрунт був сухий, трава — м’яка, а повітря — тепле. Він не чув, щоб хтось народжував просто неба взимку.
Агнеса підвелася на ліктях і розсунула ноги.
— Що таке? — перелякано спитав Том.
Вона так напружилася в переймах, що нездатна була відповісти. Том сказав:
— Альфреде, стань на коліна в матері за спиною і дай їй обпертися на тебе.
Коли Альфред встав так, як наказав Том, той розгорнув свою накидку, на якій вона лежала, розстібнув Агнесину накидку й поділ її сукні. Ставши на коліна, він побачив, що пологові шляхи почали розкриватися.
— Уже скоро, кохана моя, — пробурмотів він, щосили стараючись подолати тремтіння в голосі.
Вона знову розслабилася, заплющила очі та відкинулася на Альфреда. Щілина, здавалось, трохи стиснулася. Мертву тишу лісу порушувало лиш потріскування багаття. Раптом Том подумав про те, як вигнанка сама народила дитину в лісі. Їй, напевно, було дуже страшно. Як вона казала, її лякало, що поки вона лежить безпорадна, до неї може вийти вовк і поцупити немовля. Казали, що цьогоріч вовки зухваліші, ніж зазвичай, але навряд чи вони напали б одразу на чотирьох людей.
В Агнеси почалися чергові перейми, і на її скривленому обличчі з’явилися свіжі краплини поту. «Ось воно!» — подумав Том. Йому було страшно. Він дивився, як щілина знову розширилася, і тепер побачив вогке темне волосся немовляти, що протискалося назовні. Він хотів помолитися, але на те не було часу. Агнеса почала дихати швидкими короткими ривками. Щілина відкрилася ширше — неймовірно широко, — і показалася голова, обличчям униз. За мить Том побачив зморщені вуха, притиснуті до голови немовляти, а потім — складки шкіри на шиї, але ще не розумів, чи дитина здорова.
— Голова вийшла, — сказав він, але Агнеса безперечно знала це, адже все відчувала.
Вона знову розслабилася. Немовля повільно оберталося, і скоро Том побачив заплющені очі й рот, мокрі від крові та слизу.
Марта крикнула:
— Ой! Подивіться, яке маленьке личко!
Агнеса почула її та усміхнулася, і знову напружилась у переймах. Том нахилився до неї та підтримав голівку дитини лівою рукою, коли по одній почали з’являтися ручки. Решта тіла вислизнула вмить — Том підхопив немовля рукою під стегна, а за ними в холод ночі з’явилися й ніжки.
Пологові шляхи одразу стулилися навколо пульсуючої блакитної пуповини, що закінчувалася на черевці немовляти.
Том підняв немовля та з тривогою роздивився його. Воно все було в крові, і Том уже був злякався, що сталося щось жахливе, але, придивившись, побачив, що все гаразд. Він глянув проміж ніг. То був хлопчик.
— Яке воно страшко! — сказала Марта.
— Він чудесний, — відповів Том і аж відчув слабкість від полегшення. — Це чудесний хлопчик.
Немовля розтулило рота й закричало.
Том подивився на Агнесу. Їхні очі зустрілися, й обоє усміхнулись.
Том притиснув крихітну дитинку до грудей.
— Марто, принеси миску води з казана.
Та аж підстрибнула, коли кинулася виконувати його доручення.
— Агнесо, де ганчір’я?
Агнеса вказала на полотняний мішечок, що лежав на землі біля неї. Альфред передав його Томові. По обличчю хлопця бігли сльози. Він уперше бачив народження дитини.
Том змочив ганчірку в мисці теплої води й обережно стер кров і слиз із личка немовляти. Агнеса розстебнула ґудзики на грудях, і Том віддав їй малого. Він і досі верещав. Том побачив, що пуповина, яка зв’язувала його живіт з лоном Агнеси, припинила пульсувати, зморщилася й побіліла. Том звернувся до Марти:
— Дай ті мотузки, що сплела. Зараз побачиш, для чого вони.
Дівчинка простягнула йому очеретяні шнурки. Том перев’язав ними пуповину у двох місцях і міцно затягнув вузли. Потім перерізав ножем пуповину між двома вузлами.
Том сів напочіпки. Їм вдалося. Найгірше залишилося позаду, а дитя було здорове. Він пишався собою.
Агнеса підтягнула немовля, щоб його обличчя опинилося в неї біля грудей. Його ротик знайшов її розбухлу пипку. Маля припинило верещати й заходилося смоктати.
Марта здивовано спитала: