— А після того ти охолола до мене, — вів далі він.
Вона опустила очі ще нижче.
— Нам було так добре разом, — безжально правив своєї він. — Упродовж усього літа, на твоїй галявині поруч із водоспадом… Я розповідав тобі історії, і ми були такі щасливі. Якось я поцілував тебе. Пам’ятаєш?
Звісно ж, вона пам’ятала, хоч і не хотіла цього визнавати. Але спогади розтопили її серце, і вона подивилася на нього очима, повними сліз.
— А потім я зробив так, щоб млин валяв твою тканину, — продовжував він. — Я був такий радий допомогти тобі у твоїй справі. А ти була в захваті, коли побачила це. Тоді ми знову поцілувалися, але не так, як першого разу. Другий поцілунок був… пристрасний.
«Господи, ще й який!» — подумала вона й знову зашарілася, важко задихала, думаючи тільки про те, щоб він зупинився. Але Джек не зупинився.
— Ми так міцно обійнялися й цілувалися так довго. Ти розтулила рота…
— Припини! — крикнула вона.
— Чому? — різко спитав він. — Що із цим не так? Чому ти відвернулася від мене?
— Тому що мені страшно! — сказала Алієна не думаючи. Вона затулила руками обличчя й заплакала. Раптом відчула його руки на своїх плечах. Алієна мовчала, і за мить він лагідно обійняв її. Вона забрала руки від обличчя й заридала в його зелену туніку.
Потім обійняла його за стан.
Він притиснувся щокою до її волосся — бридкого, короткого, безформного волосся, яке ще не відросло після пожежі, — і погладив її по спині, наче дитину. Алієна могла б стояти так вічно, але він відірвався від неї, щоб подивитися їй в очі, і спитав:
— Чого ти так боїшся?
Вона знала, але не могла йому розповісти. Похитала головою та відступила на крок, але він взяв її за зап’ястки й не відпускав.
— Послухай, Алієно, — сказав він. — Ти маєш знати, як жахливо я почуваюся. То здавалося, що ти кохаєш мене, потім — що ненавидиш, а тепер взагалі зібралася заміж за мого зведеного брата. Я не розумію. Я нічого не знаю про такі речі, бо раніше ніколи не кохав. Але це так боляче. Я не здатен описати, як мені зле. Не думаєш, що мусиш хоча б спробувати пояснити мені, чому я маю все це зносити?
Алієна відчула каяття. Жахливо, що вона змусила так страждати того, кого насправді дуже кохає. Їй стало соромно. Він робив їй тільки добро, а вона зруйнувала його життя. Він заслуговує на пояснення. Алієна зібралася на силі.
— Джеку, колись давно зі мною дещо сталося — дещо справді жахливе, таке, про що я роками намагалася забути. Я не хотіла навіть думати про це, але коли ти поцілував мене, спогади знову наринули, і я нічого не могла вдіяти із собою.
— Що це було? Що з тобою сталося?
— Після того, як мого батька арештували, ми залишилися жити в замку — я, Річард і наш слуга, на ім’я Метью. Одного дня прийшов Вільям Гамлейський і вигнав нас.
Джекові очі звузилися.
— І?
— Вони вбили бідолашного Метью.
Він розумів, що вона чогось недоговорює.
— Чому?
— Про що ти?
— Чому вони вбили твого слугу?
— Тому що він намагався їх зупинити.
По її щоках потекли сльози, а горло стискалося щоразу, як вона намагалася заговорити, немов слова душили її. Алієна безпорадно похитала головою та спробувала відвернутися, але Джек не пускав її. Ніжним, немов поцілунок, голосом він спитав:
— Що вони хотіли зробити?
Раптом вона зрозуміла, що може розповісти йому все, і слова самі вилетіли з неї.
— Вони взяли мене силою, — почала вона. — Його слуга тримав мене, а Вільям заліз зверху, але я однаково не давалася, і тоді вони відрізали Річардові мочку вуха й сказали, що різатимуть далі.
Алієна досі плакала, але вже від полегшення, неймовірно рада, що може нарешті вимовити все це. Вона глянула Джекові у вічі та повела далі:
— Тоді я розсунула ноги, і Вільям зробив це зі мною, а слуга змусив Річарда дивитися.
— Це так жахливо, — прошепотів Джек. — Ходили чутки, але я не думав, що… Алієно, мила, як вони могли?
Але вона мусила розповісти йому все.
— Після того як це зробив Вільям, те саме повторив його слуга.
Джек заплющив очі. Його обличчя стало блідим і напруженим.
Алієна сказала:
— А потім, коли ми з тобою поцілувалися, я захотіла це зробити, але згадала про Вільяма та його слугу, і мені стало так страшно й зле, що я втекла. Тому я так повелася з тобою і тому зробила тебе таким нещасним. Пробач.
— Пробачаю, — прошепотів він, притягнув її до себе й знову обійняв. Це заспокоїло її.
Вона відчула, як він тремтить, і з тривогою спитала:
— Я тобі бридка?
Джек подивився на неї.
— Я тебе обожнюю.