— Звідки він знає, що робити?
— Це таємниця, — відповів Том і простягнув їй миску. — Принеси матері попити.
— Ой, так, — із вдячністю мовила Агнеса, наче щойно зрозуміла, що вмирає від спраги.
Марта принесла воду, і та випила все до останньої краплі.
— Чудово, — сказала Агнеса. — Дякую.
Вона подивилася на малюка, що смоктав її груди, а потім на Тома.
— Ти — найкращий чоловік, — тихо сказала вона. — Я кохаю тебе.
Томові на очі набігли сльози. Він усміхнувся дружині й опустив погляд. Побачив, що кровотеча в неї не припиняється. Зморщена пуповина, яка досі потроху виходила, скрутилася в калюжі крові на Томовій накидці, що лежала проміж Агнесиних ніг.
Він підвів голову. Маля припинило смоктати й заснуло. Агнеса накрила його накидкою й теж заплющила очі.
За мить Марта спитала Тома:
— Ти чогось чекаєш?
— Посліду, — відповів він.
— Що це?
— Побачиш.
Мати й дитя трохи подрімали, і Агнеса знову розплющила очі. Її м’язи напружилися, вагіна знову трохи розширилася, і вийшла плацента. Том взяв її в руки та став роздивлятися. Він немов дивився на різницьку колоду. Придивившись, він звернув увагу на те, що вона розірвана, в ній наче бракувало якогось фрагмента. Але він ще ніколи не роздивлявся послід так пильно, тож подумав, що все так, як і має бути. Том кинув його в багаття. Засмерділо, але послід треба було спалити, інакше на його запах могли прийти лиси або навіть вовк.
Агнеса й досі кровила. Том пам’ятав, що після виходу посліду буває кровотеча, але не пригадував, щоб крові було так багато. Він розумів, що криза ще не минула. Якоїсь миті він мало не зомлів від хвилювання й голоду, але млость минула, і Том знову зібрався.
— У тебе досі кров іде, — сказав він Агнесі вдавано спокійним тоном.
— Скоро зупиниться, — відповіла вона. — Укрий мене.
Том застібнув поділ її сукні та вкрив накидкою ноги.
Альфред спитав:
— Можна мені відпочити?
Він досі стояв на колінах в Агнеси за спиною. Том подумав, що син, мабуть, геть задубів, поки стояв в одному положенні.
— Я тебе підміню, — сказав Том, вирішивши, що Агнесі буде зручніше напівсидячи, крім того, він зігріватиме її та захищатиме від вітру. Вони з Альфредом помінялися місцями. Хлопець закректав від болю, розминаючи ноги. Том обійняв Агнесу з дитиною.
— Як почуваєшся? — спитав він.
— Втомилася.
Немовля заплакало. Агнеса підняла його, щоб воно могло знайти пипку. Поки малюк смоктав, вона, здавалося, дрімала.
Тома не відпускала тривога. У втомі породіллі не було нічого надзвичайного, але його турбувала млявість Агнеси. Вона була заслабка.
Малятко заснуло, а невдовзі поринули в сон і двоє старших дітей: Марта скрутилася поруч із Агнесою, а Альфред розтягнувся біля багаття. Том тримав Агнесу в обіймах, легенько погойдував і час від часу цілував її в маківку. Він відчував, що її тіло розслабляється в міру того, як сон глибшає та міцнішає. Чоловік подумав, що це, певно, найкраще в її стані. Торкнувся її щоки. Шкіра на дотик була волога й холодна, попри всі Томові зусилля зігріти її. Він сунув руку Агнесі під накидку й торкнувся грудей немовляти. Його тіло було теплим, а серцебиття — сильним. Том усміхнувся. «Міцний малюк, — подумав він, — вижив попри все».
Агнеса ворухнулася.
— Томе?
— Так.
— Пам’ятаєш, як я прийшла до тебе в хижку вночі, коли ти працював у батьковій церкві?
— Ну звісно, — відповів він. — Як таке забудеш!
— Я жодного разу не пошкодувала про те, що віддалася тобі. Ніколи, ані на мить. Щоразу, як згадую ту ніч, я страшенно радію.
Він усміхнувся. Чути це було приємно.
— Я також, — сказав він. — Я радий, що ти зробила це.
Вона ненадовго задрімала, а потім заговорила знову:
— Сподіваюся, ти ще збудуєш собор.
Том здивувався.
— Я думав, що ти проти.
— Була проти, але я помилялася. Ти заслуговуєш на те, щоб створити щось прекрасне.
Він не розумів, про що вона.
— Збудуй для мене прекрасний собор, — мовила Агнеса.
То була якась маячня, і він був радий, коли дружина знову заснула. Її тіло зм’якнуло, а голова схилилася набік. Том мусив підтримувати немовля, щоб те не впало в неї з грудей.
Вони лежали так доволі довго. Врешті-решт, малюк прокинувся й заплакав. Агнеса не реагувала. Плач розбудив Альфреда, він перевернувся на землі та подивився на свого крихітного братика.
Том легенько струсив Агнесу.
— Прокидайся, — сказав він. — Маля зголодніло.
— Тату! — перелякано крикнув Альфред. — Подивись на її обличчя!