Річард ледь встигнув на весілля.
Він пояснив, що король Стефан ласкаво дарував йому дводенну відпустку. Королівське військо стояло в Оксфорді, де взяло в облогу замок, який Мод обрала своєю резиденцією, тому для лицарів поки що не було роботи.
— Я не міг пропустити весілля своєї сестри, — сказав Річард.
Алієна подумала, що він просто хоче пересвідчитися, що їхню угоду з Альфредом виконано й він одержить те, про що домовлявся.
І все ж таки вона була рада, що брат поруч із нею, щоб відвести її до церкви та віддати нареченому. Інакше вона була б зовсім сама.
Алієна вбралася в нову полотняну нижню сорочку та білу сукню за останньою модою. Вона мало що могла вдіяти зі своїм спотвореним волоссям, але заплела найдовші пасма в коси та зав’язала їх білими шовковими стрічками. Сусідка позичила їй дзеркало. Обличчя її було бліде, а очі свідчили про те, що напередодні вона не спала. Алієна нічого не могла із цим вдіяти. Річард стежив за нею. Він мав дещо присоромлений вигляд, немов почувався винним, і страшенно хвилювався — напевне, боявся, що вона раптом відмовиться йти до вінця.
Кілька разів Алієна мало не вчинила так. Уявляла, як вони з Джеком, побравшись за руки, йдуть із Кінгзбриджу, щоб розпочати десь нове життя — просте життя, сповнене чесної праці, вільне від старих обітниць мертвим батькам. Але то була марна мрія. Вона б ніколи не могла бути щасливою, якби забула про свого брата.
Коли Алієна дійшла цього висновку, то уявила собі, як іде до річки й кидається у воду, а вода несе її бездиханне тіло в білій сукні за течією, обличчям угору, з прилиплим до нього волоссям. Тут вона зрозуміла, що перспектива весілля з Альфредом краща за це, і повернулася до думки, що шлюб — найкраще розв’язання всіх її труднощів.
Як тільки Джек міг зневажливо поставитися до цього?
Пролунали церковні дзвони.
Вона підвелася.
Алієна ніколи не уявляла своє весілля таким. У дитинстві вона мріяла, що батько поведе її від донжона в замку через міст до каплиці на нижньому подвір’ї, а його лицарі, воїни, слуги й орендарі вітатимуть її на заповненому людом подвір’ї. Образ юнака, який чекатиме на неї в каплиці, завжди був нечітким, але Алієна не сумнівалася, що він обожнюватиме її, а вона вважатиме його неймовірним. Що ж — життя пішло не так, як вона сподівалася. Річард притримав двері маленької однокімнатної хати, і Алієна вийшла надвір.
На її подив, чимало сусідів чекали біля своїх дверей, щоб привітати її. Коли вона з’явилася на ґанку, дехто благословляв її, а дехто зичив щастя. Вона відчувала неймовірну вдячність. Поки вони йшли вулицею, її засипали зерном. Зерно означало плідність — у неї будуть діти, які її любитимуть.
Парафіяльна церква була на іншому кутку міста, у заможних кварталах, де Алієна житиме відтепер. Вони пройшли повз монастир. Монахи саме служили відправу в крипті, але пріор Філіп обіцяв відвідати весільний бенкет і благословити подружжя. Алієна сподівалася, що він додержить слова. Філіп багато значив для неї — від того дня шість років тому, коли вона привезла свою вовну у Вінчестер.
Вони дісталися нової церкви, яку Альфред збудував з допомогою Тома. Там зібрався цілий натовп. Церемонія мала відбутися на ґанку — англійською, — а потім латиною вже всередині церкви. Зібралися всі, хто працював на Альфреда й хто ткав вовну для Алієни. Вони зустріли наречену гучними вигуками.
Наречений чекав разом із сестрою Мартою й одним зі своїх мулярів, Деном. Альфред убрався в нову пурпурову туніку й нові чоботи. Його волосся було довгим і темним, як у Елени. Алієна помітила, що її ніде немає, — жінка зникла. Вона саме збиралася спитати в Марти, де її мачуха, коли вийшов священник і почалася служба.
Алієна пригадала, як шість років тому почався новий етап її життя, коли вона присягнула своєму батькові, і тепер вона стояла на порозі нової доби, коли збиралася дати обітницю чоловікові. Вона нечасто робила щось для себе, за неочікуваним винятком, який зробила того ранку з Джеком. Тепер, згадуючи нещодавні події, вона ледь могла повірити, що наважилася на таке. То було схоже на сон чи на одну з вигадливих казок Джека — на щось ніяк не пов’язане зі справжнім життям. Алієна ніколи й нікому не розповіла б цього — то мало залишитися таємницею, яку вона зберігала б для себе та іноді пригадувала, наче скнара, що рахує свої скарби серед ночі.
Настав час шлюбних обітниць. За знаком священника Алієна сказала:
— Альфреде, сину Тома Будівника, я беру тебе собі за чоловіка та присягаюся тобі у вірності.