Коли вона промовила це, їй закортіло заридати.
Далі була черга Альфреда. Коли він заговорив, натовпом пронісся якийсь гомін, і дехто з присутніх озирнувся. Алієна перехопила погляд Марти, яка прошепотіла:
— Це Елена.
Священник насупився й сказав:
— Альфред і Алієна стали подружжям в очах Господніх, і хай Він благословить…
Він не встигнув завершити речення. З-за спини Алієни пролунав гучний голос:
— Я проклинаю цей шлюб!
То була Елена.
Усе зібрання ахнуло зі страху.
Священник намагався продовжити:
— І хай Він благословить…
Тут він зупинився й перехрестився.
Алієна розвернулася. Елена стояла позаду неї. Натовп відсахнувся. В одній руці жінка тримала ще живого когутика, а в другій — довгого ножа. Ніж був закривавлений, і кров текла з перерізаної шиї птаха.
— Я прирікаю цей шлюб на горе, — сказала Елена, і від її слів в Алієни захололо серце. — Я прирікаю його на смуток і ненависть, на злидні й жаль. Я прирікаю його на безсилля.
Коли вона промовила слово «безсилля», то підкинула півня. Дехто закричав і зіщулився зі страху. Алієна немов прикипіла до місця. Тушка пролетіла, розбризкуючи кров, і врізалася в Альфреда. Той, переляканий, відстрибнув назад. Жаске тільце птаха, з якого досі текла кров, упало на долівку.
Поки всі оговталися, Елена вже пішла.
Марта заслала ліжко — велике, м’яке ліжко, що колись належало Елені з Томом, а тепер належатиме Альфредові з Алієною, — чистими полотняними простирадлами й новою вовняною ковдрою. Елену після церкви так ніхто й не бачив. Бенкет пройшов у гнітючій атмосфері, наче пікнік у холодний день, коли всі розважаються їдлом і питвом, тому що більше нема чого робити. Не лунало навіть традиційних жартів про першу шлюбну ніч подружжя. Після заходу сонця гості розійшлися. Марта уляглась у своє ліжко в сусідній кімнаті. Річард повернувся в Алієнину хатину, яка тепер належала йому.
Альфред багато говорив про зведення для них кам’яниці наступного літа. Під час бенкету він усе вихвалявся перед Річардом.
— Там буде опочивальня, зала й комора, — казав він. — Щойно дружина Джона Срібляра її побачить, теж захоче собі таку. Скоро всі заможні люди в місті будуть мріяти про кам’яницю.
— Ти спроектував її? — спитав Річард, і Алієна відзначила в його голосі скептичні нотки, але, схоже, ніхто, крім неї, не звернув на це уваги.
— Я маю старі батькові креслення, чорнилом по пергаменту. На одному з них будинок, який ми колись будували для Вільяма Гамлейського й Алієни. Я спиратимусь на нього.
Алієна з огидою відвернулася від них. Як можна було згадувати про це в день весілля? Але Альфред не припиняв бундючитися, розливав вино, жартував і переморгувався зі своїми робітниками. Він здавався цілком щасливим.
Тепер він сидів на краю ліжка та знімав чоботи. Алієна вийняла стрічки з волосся. Вона не знала, що думати про прокляття Елени. Це приголомшило її, вона й гадки не мала, що в жінки на думці, але чомусь це не злякало її так, як інших.
Чого не можна було сказати про Альфреда. Коли мертвий когутик врізався в нього, він аж почав заїкатися. Річард буквально витрусив з нього переляк, схопивши за туніку й добряче тріпонувши. Альфред доволі швидко отямився, і про його переляк свідчила лише удавана бадьорість, з якою він плескав по спинах приятелів і цмулив пиво.
Алієна почувалася на диво спокійною. Її не тішило те, що на неї чекало, але принаймні ніхто її до того не примушував, і хай це буде неприємно, але не принизливо. З нею буде лише один чоловік, і ніхто на них не дивитиметься.
Вона зняла сукню.
— Господи, оце так ніж, — мовив Альфред.
Вона відстебнула ремінець, що тримав кинджал у неї на передпліччі, та лягла в ліжко в самій нижній сорочці.
Альфред нарешті стягнув чоботи, скинув панталони та хтиво подивився на Алієну.
— Знімай сорочку, — сказав він. — Я маю право бачити цицьки своєї дружини.
Алієна вагалася. Вона не хотіла роздягатися, але дивно було б відмовити йому в першому ж проханні. Покірно зняла сорочку, стараючись придушити спогади про те, як зовсім по-іншому почувалася, коли вранці зробила те саме перед Джеком.
— Які красуні, — зауважив Альфред.
Він підійшов до ліжка та вхопився за її праву грудь. Його здоровезні руки були грубі, з брудними нігтями. Він стиснув надто сильно, і вона скривилася з болю. Альфред засміявся й відпустив її. Потім він відступив на крок, зняв туніку, повісив її на гачок, підійшов до ліжка та скинув з Алієни ковдру.
Алієна ковтнула. Вона почувалася вразливою, коли він так пильно дивився на неї голу.