— Ого яка волохата. — Він запустив руку їй проміж ніг. Алієна спершу напружилася, але змусила себе розсунути стегна. — Гарна дівчинка, — сказав він і сунув їй у піхву пальця.
Алієна нічого не розуміла: вранці, з Джеком, там було мокро та слизько. Альфред закректав і встромив пальця глибше.
Алієна мало не заплакала. Вона знала, що їй це не сподобається, але не чекала, що Альфред поводитиметься так брутально. Він навіть не поцілував її. «Він не любить мене, — подумала вона, — я йому навіть не подобаюся. Я для нього наче молода кобила, на яку він хоче сісти верхи. Хоча навіть до кобили він би ставився краще — гладив би й пестив її, щоб вона звикла до нього, і лагідно говорив би до неї, щоб заспокоїти». Вона ледь стримувала сльози. «Я сама обрала це, — нагадала собі вона. — Ніхто не примушував мене, тож тепер треба терпіти».
— Суха, як тирса, — пробурмотів Альфред.
— Пробач, — прошепотіла вона у відповідь.
Він забрав руку, двічі плюнув на неї та розмазав слину в неї проміж ніг. У цьому була якась презирлива неповага. Вона закусила губу й відвернулася.
Він розвів її стегна. Алієна заплющила очі, потім розплющила та змусила себе дивитися на нього з однією лише думкою: «Звикай до цього, тобі терпіти це до самої смерті». Альфред заліз на ліжко та став на коліна проміж її ніг. На його обличчі з’явився похмурий вираз. Він сунув одну руку їй між стегон, а другою поліз під свою нижню сорочку. Вона бачила, як він ворушить під нею рукою.
— Господи Боже, — пробурмотів він, — ти наче нежива, мені аж огидно. Я немов мацаю труп.
Ці звинувачення були такі несправедливі.
— Я не знаю, що маю робити, — сказала вона крізь сльози.
— Є дівчата, яким це подобається, — відповів він.
«Подобається? Неможливо», — подумала вона, а потім згадала, як вранці стогнала й кричала від задоволення. Проте, хоч як дивно, Алієна не бачила зв’язку між вранішніми подіями й тим, що відбувалося зараз.
Але то було нісенітно. Вона сіла. Альфред дрочив під сорочкою.
— Дозволь мені, — промовила вона й запустила руку йому проміж ніг.
Те, що вона намацала, було млявим і м’яким. Алієна не знала, що із цим треба робити. Вона лагідно стиснула його, потім торкнулася кінчиками пальців і подивилася на Альфредове обличчя, чекаючи на якусь реакцію. Схоже, він злився. Вона продовжила робити те саме, але безрезультатно.
— Сильніше, — сказав він.
Вона стала м’яти енергійніше. Його член не потвердішав, але Альфред рухав стегнами так, немов йому подобалося. Це підбадьорило її, і вона подвоїла зусилля. Раптом він видав болісний крик і відсахнувся. Вона перестаралася.
— Тупа корова! — крикнув Альфред і вдарив її навідліг — так, що вона впала набік.
Алієна залишилася лежати, схлипуючи з болю та страху.
— Ти нікчемна, ти проклята! — люто сказав він.
— Я зробила все, що могла!
— Ти мертва дірка, — сплюнув він, схопив її за руку, підвів і виштовхнув із ліжка. Вона впала в солому на підлозі.
— Це все влаштувала та відьма Елена. Вона завжди мене ненавиділа.
Алієна перевернулася на підлозі й підвелася на коліна, дивлячись на нього. Схоже, він не збирався бити її знову. Він уже не злився, просто був похмурий.
— Можеш залишитися там, — сказав Альфред. — Дружина з тебе нікудишня, тому не лізь до мене в ліжко. Спи на підлозі, як собака. — Він трохи помовчав. — І не смій дивитися на мене! — У його голосі звучали панічні нотки.
Він озирнувся навколо, побачив свічку, задмухнув її та кинув на підлогу.
Алієна залишилася мовчки лежати в темряві. Вона чула, як Альфред вмощується в ліжку, натягує на себе ковдру та збиває подушки. Вона боялася навіть дихнути. Він довго крутився в постелі, але не вставав і не говорив до неї. Нарешті затихнув, і його дихання стало рівним. Коли Алієна запевнилася, що Альфред спить, вона тихенько, щоб не шурхотіти соломою, переповзла в інший куток кімнати. Там вона згорнулася клубочком і довго лежала з розплющеними очима. Врешті-решт вона заплакала. Попервах вона намагалася опанувати себе, боячись розбудити Альфреда, але не могла стримати сліз і тихо схлипувала. Якщо це й розбудило його, він не подав знаку.
Алієна так і залишилася лежати на соломі в кутку й тихо плакала, доки не заснула.
Розділ 12
I
Алієна нездужала всю зиму.
Вона погано спала ночами, загорнувшись у свою накидку на підлозі в ногах Альфредового ліжка, а дні проводила в безнадійній апатії. Її часто нудило, тож вона їла дуже мало, але однаково набрала вагу: її груди та стегна, безперечно, побільшали, а стан роздався.