Вона мала господарювати в Альфредовому будинку, але більшість роботи виконувала Марта. Вони втрьох тягли жалюгідний жереб. Марта ніколи не любила брата, а Алієна палко ненавиділа Альфреда, тому не дивно, що він старався якомога більше часу проводити поза домом: вдень — на роботі, а ввечері — у шинку. Марта з Алієною купували харчі та неохоче куховарили, а вечорами шили одяг. Алієна чекала весни, коли потеплішає, і вона зможе щонеділі ходити на свою таємну галявину. Там вона змогла б спокійно лежати та мріяти про Джека.
А поки що її розрадою був Річард. Він справив собі жвавого вороного рисака, новий меч, найняв зброєносця на поні та знову бився за короля Стефана, хоч і без такого розкішного почту, як раніше. Війна розтягнулась і на цей рік: Мод утекла з Оксфордського замку, і цього разу вислизнувши з рук Стефана, а її брат, Роберт Глостерський, знову взяв Вейргем. Протистояння тривало: кожна сторона здобувала щось, щоб потім втратити. Проте Алієна лишалася вірною своїй обітниці, і то було єдине, що її тішило.
На початку року в Марти почалося перше місячне. Алієна зробила їй теплий напій з медом і прянощами, щоб полегшити біль, розповіла про жіноче прокляття й заходилася шукати скриньку, де тримала чисте ганчір’я, що використовувала сама. Але скриньки ніде не було, і вона згадала, що після одруження не забрала її зі старої оселі.
Відтоді минуло три місяці.
Тобто в неї не кровило вже три місяці.
Від самого дня весілля.
Від того дня, коли вона кохалася з Джеком.
Вона покинула Марту сидіти біля вогнища, пити медовий відвар і кусати себе за пальці та пішла у свою стару хату. Річард поїхав, але вона мала ключ. Алієна швидко знайшла скриньку, однак затрималася там — сіла перед холодним вогнищем, загорнувшись у накидку, і глибоко замислилася.
Вона вийшла за Альфреда на Михайлів день, а тепер уже минуло Різдво. Це три чверті року. Тричі сходив новий місяць. У неї мало б кровити вже тричі. Але скринька з ганчір’ям весь цей час простояла на високій полиці, поряд із брусом, на якому Річард гострив столові ножі. Тепер вона стояла в неї на колінах. Алієна провела пальцем по грубій деревині. Скринька припала пилом.
А найгіршим було те, що вона жодного разу не кохалася з Альфредом.
Після тієї жахливої першої ночі він намагався ще тричі: наступної ночі, потім — через тиждень і ще раз через місяць, коли прийшов додому добряче напідпитку. Але завжди був цілком неспроможним. Попервах Алієна підбадьорювала його, з міркувань подружнього обов’язку, але з кожною невдачею він розлючувався дедалі сильніше, і їй стало страшно. Безпечнішим здавалося не потрапляти йому на очі, носити незвабливе вбрання та старатися, щоб Альфред не бачив, як вона роздягається, — і хай би він ліпше про це не згадував. Алієна думала, чи варто намагатися ще, але розуміла, що з того нічого не вийде. Усе було безнадійно, хоча вона й не знала чому: може, через прокляття Елени, може, тому що Альфред був імпотентом, а можливо, й через спогади про Джека — але вона була певна, що Альфред уже ніколи не спробує кохатися з нею.
Тож він знатиме, що дитина не його.
Алієна сумно дивилася на згаслий, холодний попіл у Річардовому вогнищі й думала, чому її завжди спіткають нещастя. Вона щосили старалася зробити жахливий шлюб стерпним і от завагітніла від іншого після єдиного разу.
Однак жаліти себе не мало сенсу. Вона мусила вирішити, що їй робити.
Алієна поклала руку собі на живіт. Тепер було зрозуміло, чому вона погладшала, чому її нудило й чому вона відчувала втому. У її лоні росла маленька людина. Жінка усміхнулася сама до себе. Як добре буде мати дитину.
Вона похитала головою. Навряд чи із цього буде щось добре. Альфред розлютиться як бик. Невідомо, що він зробить: вб’є її, вижене геть, вб’є дитину… Раптом в Алієни виникло жахливе передчуття, що він неодмінно спробує завдати шкоди ненародженому дитятку, вдаривши її у живіт. Краплі холодного поту виступили в неї на чолі, і Алієна витерла їх.
«Я не скажу йому», — подумала вона.
Чи вдасться їй приховати свою вагітність? Можливо. Вона вже давно носила безформний мішкуватий одяг. Може, вона не надто погладшає — у деяких жінок живіт не випирав до самих пологів. Альфред був не надто уважним. Мудріші жінки, безперечно, помітять, але вона могла б переконати їх тримати це в секреті чи хоча б не казати чоловічій половині міста. Так, подумала Алієна, може, їй і вдасться приховувати свій стан аж до народження дитини.
Але що далі? Тоді принаймні немовля без пригод з’явиться на світ. Альфред не зможе вбити його, вдаривши Алієну в живіт, та однаково знатиме, що то не його дитина. Він, безперечно, зненавидить бідолашне маля: воно буде вічною ганьбою його чоловічій силі. Дитині буде непереливки.