Хай там як, Алієна не могла продумати все на стільки кроків наперед. Вона обрала найбезпечніший шлях на наступні шість місяців. За цей час спробує придумати, як діяти після народження дитини.
Вона подумала: цікаво, це хлопчик чи дівчинка?
Алієна підвелася зі скринькою ганчір’я для Мартиного місячного.
«Бідолашне дівча, — втомлено подумала вона. — У неї все це ще попереду».
Упродовж усієї зими Філіп міркував про свої труднощі.
Язичницьке прокляття Елени, промовлене на ґанку церкви під час служби, обурило його. Тепер він уже не сумнівався, що вона відьма, і шкодував тільки про нерозсудливість, з якою пробачив їй наругу над статутом Бенедикта багато років тому. Він мав би розуміти, що жінка, спроможна на таке, ніколи в житті не розкається. Єдиним приємним наслідком було те, що Елена знову покинула Кінгзбридж і відтоді не показувалася. Філіп щиро сподівався, що вона ніколи не повернеться.
Алієна, ставши дружиною Альфреда, була глибоко нещаслива, хоча Філіп не думав, що це через прокляття. Пріор нічого не знав про подружнє життя, але розумів, що така розумна, обізнана та жвава жінка, як Алієна, не може бути щасливою разом із туполобим і недалеким Альфредом, незалежно від того, одружені вони чи ні.
Звісно, Алієна мала б одружитися з Джеком. Тепер Філіп розумів це й відчував провину за те, що так наполягав на своєму баченні його майбутнього та не зміг збагнути справжніх прагнень Джека. Той не був призначений до монастирського життя, і Філіп помилився, коли намагався силоміць нав’язати його хлопцеві. Тепер Кінгзбридж назавжди втратив Джекову геніальність і енергію.
Після трагедії під час ярмарку вовни все пішло шкереберть. Пріорат як ніколи загруз у боргах. Філіпові довелося звільнити половину робітників, оскільки він не мав чим платити їм. Через це населення міста скоротилося, недільні базари зменшилися й прибуток від ренти впав. Кінгзбридж котився під ухил.
Причиною всьому були занепадницькі настрої серед містян. Хоча вони й відбудували свої хати й відновили промисли, у них не було впевненості в майбутньому. Хоч би що вони запланували, хоч би що збудували — все це одного дня міг зруйнувати Вільям Гамлейський, якби знову захотів напасти на них. Ця непевність була в усіх на думці й гальмувала будь-які починання.
Поступово Філіп усвідомив, що мусить покласти край занепаду. Він мав якимось драматичним жестом показати світові загалом і містянам зокрема, що Кінгзбридж не здається. Він присвятив багато годин молитвам і роздумам про те, як саме треба вчинити.
Насправді ж тільки диво могло йому допомогти. Якби мощі святого Адольфія зцілили принцесу від чуми або змусили засолений колодязь давати свіжу воду, безліч людей кинулася б у Кінгзбридж на прощу. Але святий уже багато років не являв чудес.
Часом Філіп думав, чи не образили святого його врівноважені, практичні методи керування, адже чудеса чомусь частіше траплялися там, де правління було менш розсудливим і панував релігійний запал, якщо не цілковита істерія. Але Філіп дотримувався більш прагматичних поглядів.
Отець Пітер, абат в його першому монастирі, казав: «Моліться про чудо, але й капусту саджати не забувайте».
Символом життя й могутності Кінгзбриджу був собор. Якби якимось дивом вдалося його добудувати! Якось Філіп цілу ніч молився про це, але вранці вівтар так і стояв без даху, відкритий усім вітрам, а стіни обривалися там, де мали зустрітися зі стінами трансепта.
Філіп іще не найняв нового старшого майстра. Його приголомшило, скільки грошей вони вимагали: тільки тепер він зрозумів, як дешево обходився йому Том. Хай там як, Альфред цілком успішно керував тими робітниками, що залишилися. Після весілля він став похмурішим, як людина, яка здолала численних суперників у боротьбі за королівський трон, щоб усвідомити, що монарший сан — то важкий тягар. Але він залишився владним і рішучим, а інші робітники поважали його.
Та однаково Том лишив по собі порожнечу, яку неможливо було заповнити. Філіпові бракувало його не лише як старшого майстра, а і як людини. Тома цікавило, чому церкви будують певним чином, і Філіпа тішили його висновки, чого певні будівлі стоять, а інші завалюються. Том не був побожним, але час від часу ставив Філіпові теологічні запитання, з яких було видно, що він ставиться до релігії так само вдумливо, як і до свого ремесла. Томів розум багато в чому нагадував пріорові його власний. Філіп міг спілкуватися з ним на рівних, а таких людей йому страшенно бракувало. Одним із них був Джек, попри свої юні роки. І ще Алієна, поки її не поглинув нещасливий шлюб. Катберт Білоголовий уже старішав, а рахівник Мілій дедалі більше часу проводив у роз’їздах по овечих фермах, де рахував акри, овець і паки вовни. Жвавий і клопітливий пріорат у заможному соборному місті мав би приваблювати грамотних людей так само, як вабить воїнів переможна армія. Філіп чекав цих часів, але вони навряд чи прийдуть, якщо він не зможе знову вдихнути в Кінгзбридж життя.