Підлога під Алієною задвигтіла. Навіть намагаючись протиснутися до виходу, вона бачила, як високі стіни почали розходитися згори, склепіння стелі тріскалося. Гільда, чинбарева дружина, спіткнулась і впала просто перед нею, а Алієна перечепилася через неї і теж упала. Коли вона намагалася встати, на неї посипався дощ дрібних камінців. Низький дах нави тріснув і провалився. Щось ударило її по голові, і в очах у неї потемніло.
Філіп почав службу з відчуттям гордості й вдячності. Вони ледь встигли, але завершили роботу вчасно. Склепіння звели над трьома із чотирьох прогонів у вівтарній частині — четвертий неможливо було завершити до того, як буде зведено трансепт і вирівняються стіни вівтаря. Однак і трьох прогонів було достатньо. Усі речі, пов’язані з будівництвом, — інструменти, стоси каміння й деревини, риштовання й тини, купи уламків і сміття — ретельно прибрали. Вівтар начисто вимели. Монахи, згідно з традицією, побілили кладку вапном, а шви зафарбували червоним — так вони мали охайніший вигляд. Вівтар і єпископський престол підняли з крипти, але мощі святого в саркофазі залишилися там: їхнє перенесення було священною церемонією, яка звалася здобуттям, і вона мала стати кульмінацією всієї служби. Щойно вона розпочалася, єпископ усівся на престол, монахи в нових сутанах вишикувалися за вівтарем, а містяни з’юрмилися в центральній та бічних навах. Філіп відчув, що його зусилля не минули даремно, і подякував Богові за те, що Він допоміг йому завершити перший, найважливіший етап відбудови собору.
Коли Валер’ян оголосив про надання Вільямові графського титулу, Філіп обурився. Це вочевидь зроблено, щоб зіпсувати урочистості й нагадати містянам, що вони й досі залежать від милості їхнього жорстокого володаря. Філіп напружено думав, як відповісти на цю зухвалість, аж тут почув гуркіт.
Це було схоже на страшний сон, який час від часу являвся Філіпові. У ньому він ішов по риштованню, дуже високо, цілком певний у своїй безпеці, аж раптом помічав, що вузол, яким були зав’язані мотузки, котрі тримали конструкцію купи, розв’язався, — цілком звичайна річ. Проте, коли Філіп спробував затягнути його, поміст під ним нахилявся — спершу не сильно, але достатньо, щоб зірватися, — а за мить пріор уже запаморочливо швидко падав через вівтар, розуміючи, що зараз помре.
Попервах гуркіт здавався загадковим. Мить-другу пріор думав, що це грім, але потім він став надто гучним, і люди замовкли. І навіть тоді Філіпові ще здавалося, ніби то якийсь дивний феномен, якому невдовзі знайдеться пояснення, і ніби найгірше, на що він спроможний, — це перервати спів. А потім пріор подивився вгору.
У третьому прогоні, де цього ранку зняли риштовання, у кладці одна за одною з’являлися тріщини — високо в стіні, на рівні клеристорію. Вони з’явилися раптово й швидко розповзалися від одного вікна до іншого, немов змії. Першою Філіповою реакцією було розчарування: він так радів, що вівтар завершено, а тепер його доведеться ремонтувати, і всі, хто був вражений роботою мулярів, скажуть: «Поспішиш — людей насмішиш». Але потім верхня частина стін нахилилася назовні, і він із жахом усвідомив, що це не просто зупинить службу: зараз станеться катастрофа.
Склепінням також побігли тріщини. Від кладки відокремився велетенський камінь і полетів униз. Люди почали кричати й сахатися. Не встигнув Філіп побачити, чи поранило когось, як згори знову посипалося каміння. Натовп запанікував, люди штовхались і топтали одне одного у спробах ухилитися від каменюк. Філіп уже був подумав, що це чергові каверзи Вільяма Гамлейського, але потім побачив його в перших рядах вірян, де він розштовхував людей, відчайдушно намагаючись вибратися із собору, й усвідомив, що Вільям не влаштував би собі такої халепи.
Більшість присутніх старалася якнайдалі відбігти від вівтаря та вийти із собору через відкритий західний край. Але руйнування зазнавала саме західна частина споруди. Щось сталося в третьому прогоні, бо в другому, під яким стояв Філіп, склепіння трималося, а позаду, під першим прогоном, де вишикувалися монахи, воно взагалі здавалося непохитним. У тому кутку стіни тримав купи східний фасад.
Він побачив маленького Джонатана разом із Джонні Вісім-Пенсів — обидва зіщулилися в далекому кутку північної нави. «Там вони у безпеці», — подумав Філіп та усвідомив, що має вивести вірян у безпечне місце.
— Усі сюди! — крикнув він. — Усі! Ідіть сюди!
Невідомо було, почув його хтось чи ні, — на його слова не звернули уваги.