Марта залишилася жити у великому будинку — сама, не рахуючи літньої служниці, — але більшість часу проводила разом з Алієною: їй подобалося допомагати тій поратися з малюком, зокрема й тому, що він так нагадував її обожнюваного Джека. Марта хотіла, щоб і дитину назвали Джеком, але Алієна не погоджувалася — а чому, Марта ніяк не могла зрозуміти.
Алієна провела літо в радощах материнства. Проте після того, як зібрали врожай, вечори стали прохолоднішими, а темніти почало раніше, вона засумувала.
Щоразу, коли замислювалася про своє майбутнє, думки її поверталися до Джека.
Він пішов, Алієна не знала куди й не чекала на його повернення, але дивним чином коханий залишався з нею, володів її уявою, і його образ, сповнений життя й енергії, був таким яскравим, наче вона бачилася з Джеком тільки вчора. Вона думала, чи не поїхати їй в інше місто та прикинутися вдовою; думала, може, змусити Річарда якось заробляти на життя; потім розважала, чи не зайнятися ткацтвом, або прати одяг, або найнятися служницею до когось із містян, хто й досі міг дозволити собі тримати слуг. Але щоразу чула презирливий сміх уявного Джека, який, здавалося, казав: «Без мене нічого не буде». Алієна вважала, що відбуває покарання за скоєний із Джеком гріх. Але часом їй здавалося, що то було найкраще в її житті, і, дивлячись на свою дитину, вона не могла змусити себе шкодувати про це. Та хай там що — Алієна не знала спокою. Вона почувалася нереалізованою та спустошеною. Домівка здавалася їй замалою, Кінгзбридж — напівмертвим, а життя — одноманітним. Малюк почав її дратувати, і вона дедалі частіше сварилася з Мартою.
Наприкінці літа фермер повернув їхнього коня: той був більше не потрібний йому. Раптом вони залишилися без грошей. Одного дня на початку осені, коли Річард пішов у Ширинг продати свій обладунок, а Алієна обідала яблуками, щоб заощадити гроші, в хату увійшла Джекова мати.
— Елено! — скрикнула Алієна.
Вона не просто схвилювалася: в її голосі звучав острах, адже Елена прокляла церковне вінчання, і пріор Філіп міг досі прагнути її покарати.
— Прийшла подивитися на свого онука, — спокійно сказала вона.
— Але як ти…
— Чутки ходять навіть лісом.
Елена підійшла до колиски, що стояла в кутку, і подивилася на немовля, яке солодко спало. Обличчя її полагіднішало.
— Добре. Годі й сумніватися, чий це син. Здоровенький?
— Із ним усе гаразд. Він малий, але дужий, — гордо відповіла Алієна й додала: — Як і його бабуся.
Вона роздивлялася Елену. Та стала стрункішою, її шкіра засмагла ще сильніше, а вбрана вона була в коротку шкіряну туніку, що відкривала її засмаглі литки й босі ступні. Елена ніби помолодшала: схоже, життя в лісі йшло їй на користь. Алієна полічила, що їй має бути тридцять п’ять років.
— У тебе чудовий вигляд, — сказала вона.
— Я скучила за всіма вами, — промовила Елена й сумно подивилася на Алієну. — За тобою, за Мартою і навіть за твоїм братом Річардом. Я скучила за моїм Джеком. І я скучила за Томом.
Алієна тривожилася за її безпеку.
— Хтось бачив, що ти прийшла? Ченці досі можуть хотіти тебе покарати.
— Жодному ченцю в Кінгзбриджі не стане духу мене схопити, — з посмішкою відповіла та. — Але я все одно була обережна — ніхто мене не бачив.
Елена трохи помовчала, а потім уважно подивилася на Алієну. Від проникливого погляду її допитливих медових очей Алієні аж стало ніяково. Нарешті Елена сказала:
— Ти марнуєш своє життя.
— Про що ти? — перепитала Алієна, хоча ці слова зачепили її за саме серце.
— Ти маєш іти на пошуки Джека.
Алієна відчула слабку надію.
— Але я не можу, — відповіла вона.
— Чому?
— По-перше, я не знаю, де він.
— Я знаю.
Серце в Алієни забилося швидше. Вона думала, що ніхто не знає, куди вирушив Джек, — він наче крізь землю пішов. Але тепер вона зможе уявляти його в певному, цілком реальному місці. Це все змінювало. Він міг бути десь неподалік. Вона зможе показати йому його малюка.
— Принаймні, я знаю, куди він пішов, — сказала Елена.
— Куди? — негайно спитала Алієна.
— У Сантьяго-де-Компостелу.
— Господи.
В Алієни упало серце. Вона була безнадійно розчарована. Це ж в Іспанії, в Компостелі похований апостол Яків. Подорож туди тривала кілька місяців. Це було те саме, якби Джек опинився на іншому краї світу.