— Чого філософи навчили нас за цей тиждень?
— Я читав Евкліда.
Евклідові «Начала» були однією з перших перекладених книг.
— Евклід — незвичне ім’я для араба, — сказав Ісмаїл, брат Рашида.
— Він був греком, — пояснив Джек. — Жив іще до народження Христа. Римляни втратили його роботи, а от єгиптяни зберегли — тому вони дійшли до нас арабською мовою.
— А тепер англійці перекладають їх латиною! — вигукнув Рашид. — Це дивовижно.
— То чого ти навчився? — спитав Йосеф, наречений Раї.
Джек вагався. Це було складно пояснити. Він вирішив підійти з практичного погляду.
— Мій вітчим, будівник, навчив мене елементарних геометричних операцій: як розділити смугу точно навпіл, як намалювати прямий кут, як намалювати один квадрат усередині іншого, щоб менший за площиною дорівнював половині великого.
— Який сенс у цих уміннях?! — перебив Йосеф.
У його голосі звучала зневага. Джек здавався йому вискочнем, але він заздрив тому, що Рашид приділяє його словам стільки уваги.
— Вони необхідні під час планування будівництва, — ввічливо відповів Джек, не звертаючи уваги на Йосефів тон. — Подивіться на цей дворик. Площа вкритих дахом аркад така сама, як площа відкритого простору посередині. Так будують більшість внутрішніх двориків, зокрема й клуатри в монастирях. Це — найприємніші пропорції. Коли середня частина більша, вона нагадує ринкову площу, а коли менша — дірку в даху. Але щоб вона мала правильний розмір, будівник мусить знати, як намалювати відкриту ділянку посередині таким чином, щоб вона дорівнювала половині площі всього квадрата.
— Хто б міг подумати! — із захватом сказав Рашид. Він завжди був радий дізнатися щось нове.
— Евклід пояснює, чому саме це працює, — продовжив Джек. — Наприклад, дві частини розділеної лінії однакові тому, що утворюють відповідні сторони конгруентних трикутників.
— Конгруентних? — перепитав Рашид.
— Тобто абсолютно однакових.
— А-а, зрозуміло.
Однак, Джек бачив, що ніхто більше цього не второпав.
— Але ти вмів робити це ще до того, як прочитав Евкліда, — не розумію, чим це допомогло тобі, — сказав Йосеф.
— Розуміння завжди на користь людині! — запротестував Рашид.
— Крім того, тепер, коли розумію принципи геометрії, я зможу розв’язати інші проблеми, які бентежили мого вітчима, — зауважив Джек.
Розмова його розчарувала: Евклід здавався йому сліпучим одкровенням, але він не міг переповісти захопливу важливість цих нових відкриттів.
— Найцікавіше в Евкліді — його методика, — сказав він. — Він робить логічні висновки на підставі п’яти аксіом — очевидних істин.
— Наведи мені приклад аксіоми, — попросив Рашид.
— Лінію можна продовжувати нескінченно.
— Не можна, — сказала Айша, яка обходила всіх із мискою фіг.
Гості, які не звикли до того, щоб дівчина втручалася в розмову, були дещо шоковані, але Рашид поблажливо розсміявся: Айша була його улюбленицею.
— Чому не можна? — спитав він.
— Вона ж має десь закінчитися, — відповіла вона.
— Але в уяві вона може бути нескінченною, — заперечив Джек.
— У моїй уяві вода може текти під гірку, а собаки — розмовляти латиною, — відрізала вона.
Її мати, яка щойно підійшла до столу, почула слова доньки.
— Айшо! — холодно мовила вона. — Геть!
Чоловіки розсміялися, а Айша скорчила гримасу й вийшла.
— Той, хто з нею одружиться, матиме клопіт! — сказав батько Йосефа.
Гості знову розсміялися, і Джек разом із ними, хоча він і помітив, що всі дивляться на нього, немов цей жарт стосувався саме його.
Після обіду Рашид показував свою колекцію механічних іграшок. Він мав чан, де можна було змішати воду з вином, а потім знову роз’єднати; дивовижний водяний годинник, який лічив години з феноменальною точністю; глек, здатний сам наповнюватися й ніколи не переливатися; і, нарешті, дерев’яну статую жінки з очима, зробленими з якогось кристала, що поглинав воду вдень, коли було тепло, та віддавав її, коли спадала вечірня прохолода, тож здавалося, ніби статуя плаче. Джек поділяв Рашидове захоплення цими іграшками, але найбільше його здивувала плакуча статуя. Усі інші здавалися простими, варто було лише пояснити, як вони влаштовані, але ніхто не розумів, як влаштовано статую.
Потім вони сиділи в аркаді, грали в ігри, дрімали та ліниво розмовляли. Джек мріяв би мати таку саму велику родину, як оця — із сестрами, дядьками й кузенами, і родинний будинок, куди всі могли б приїздити, і повагу в місті. Раптом він згадав свої розмови з матір’ю в ніч, коли вона врятувала його з карцеру в пріораті. Він питав її про близьких батька, і вона сказала, що в нього багато родичів у Франції. Джек усвідомив, що також десь має таку родину. Брати й сестри його батька — це його дядьки й тітки. У нього могли бути й кузени його віку. Чи зможе він колись їх знайти?