Невдовзі Джек пішов звідти. Він вирушив у Клюнійське абатство — столицю чернечої імперії, що простилалася всім християнським світом. Саме Клюнійський орден започаткував і підтримував традицію паломництва до гробниці святого Якова Компостельського. По всьому шляху до Компостели стояли церкви, де вшановували святого Якова, і клюнійські монастирі, що давали притулок пілігримам. Оскільки Джеків батько був менестрелем, він, напевне, мав відвідувати Клюні.
Однак його сподівання виявилися марними. У Клюні не було менестрелів, і Джек нічого не дізнався про батька.
І все ж подорож виявилася недаремною. Усі арки, які бачив Джек до того, як увійшов у церкву Клюнійського абатства, були півциркульні, а склепіння мали або тунельну форму — наче довга лінія об’єднаних між собою арок, або хрестову — немов перехрестя двох тунелів. Арки в Клюні були не півциркульні.
Вони були стрілчасті.
Головні аркади складалися зі стрілчастих арок, стрілчасті арки були в хрестовому склепінні бічних нав, але найбільше дивувало кам’яне склепіння над навою, яке можна було описати тільки як циліндрично-стрілчасте. Джека навчили того, що коло найміцніше, адже це ідеальна форма, тому й півциркульні арки мали бути міцними. Йому здавалося, що стрілчасті арки хиткі, але, як розповіли йому монахи, насправді ці арки були міцніші за старі півциркульні. Церква Клюнійського абатства була тому доказом: попри величезну вагу її кам’яного стрілчастого склепіння, вона була дуже висока.
У Клюні Джек також не затримався. Він пішов пілігримським шляхом далі на південь, але дорогою відвідував усі міста, що йому траплялися. На початку літа на тому шляху було чимало менестрелів, особливо у великих містах або поблизу клюнійських монастирів. Вони декламували віршовані історії серед натовпу біля церков і місць поклоніння, часом акомпануючи собі на віолі, — точно так, як розповідала йому мати. Джек заводив розмову з кожним із них і питав, чи не знали вони Джека Шербурського. Ніхто його не пригадував.
Церкви, які він бачив у південно-західній Франції та на півночі Іспанії, незмінно вражали його. Вони були набагато вищі за англійські собори. У деяких були циліндричні склепіння з поясками, що тягнулися від колони до колони, завдяки чому можна було будувати в кілька етапів, прогін за прогоном, а не все одразу. Вони також змінювали зовнішній вигляд церкви. Поділ між прогонами немов підкреслював, що будівля складається з кількох однакових елементів, наче нарізаний буханець хліба, і це додавало порядку й логіки просторому інтер’єру.
Джек прибув у Компостелу в середині літа. Досі він не знав, що на світі є місця, де буває так спекотно. Собор Сантьяго був такий високий, що аж дух забивало, а нава, яка ще тільки зводилася, також мала циліндричне склепіння з поясками. Утім, Джек ненадовго затримався тут, а продовжив свій шлях на південь.
Іспанське королівство донедавна перебувало під владою сарацинів, і у більшій частині країни на південь від Толедо переважали мусульмани. Сарацинська архітектура зачаровувала Джека: високі, прохолодні приміщення, аркади, сліпучо-біла кам’яна кладка. Але найцікавішим відкриттям було нервюрне склепіння та стрілчасті арки, притаманні ісламській архітектурі. Напевне, вона і слугувала джерелом нових ідей для французьких будівників.
Сидячи під теплим іспанським сонцем і прислухаючись до приглушеного жіночого сміху десь у великому прохолодному будинку, Джек думав, що вже не зможе працювати на будівництві церкви, подібній Кінгзбриджському собору. Він і досі мріяв про те, щоб побудувати найпрекрасніший собор на світі, але то мала бути не масивна конструкція, яка нагадує фортецю. Джек прагнув застосувати у своєму соборі нервюрні склепіння та стрілчасті арки. Але він не збирався використовувати ці елементи так, як бачив у церквах. У жодній з них будівники не скористалися своїми можливостями вповні. У Джековій уяві вже зароджувався образ собору його мрії. Деталі ще були неясні, але загальні риси вже вималювалися: то мала бути простора, але легка споруда з великими вікнами, крізь які лилося б сонячне світло, та арковим склепінням, що сягало б аж до небес.
— Йосефові з Раєю знадобиться будинок, — раптом сказав Рашид. — Якщо ти збудуєш його, то й надалі не залишишся без роботи…
Джек насторожився. У нього навіть у думках не було зводити будинки для когось.